«Учителю, де перебуваєш?

«Ходіть та подивіться»

(Ів.1:38–39)

Вступ. Вітаю преосвященного митрополита Володимира, всіх єпископів і священників, преподобних монахів і монахинь, молодь, братів-семінаристів, студентів, представників державної влади і силових структур, інтелігенцію і всіх вірних та учасників сьогоднішнього торжества з 14 річницею проголошення Івано – Франківської митрополії в катедральному храмі християнським привітом «Слава Ісусу Христу»!

І). Різдвяний піст в Ювілейному 2025 році пригадує нам історію створення і розвитку Івано – Франківської митрополії. Дня 13 грудня 2011 року у свято апостола Андрія Первозванного за юліанським календарем Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у співслужінні єпископату УГКЦ у катедральному соборі Воскресіння Христового м. Івано-Франківськ очолив Божественну Літургію. Цей день був вибраний Святішим Отцем для проголошення найбільшої того часу митрополії на Заході України — Івано-Франківської. Цього дня відбулося піднесення Івано-Франківської єпархії до гідності архиєпархії. Під час молитви було зачитано Декрети проголошення Івано-Франківської Митрополії. До складу митрополії ввійшли Івано-Франківська архиєпархія і Коломийсько-Чернівецька єпархія УГКЦ. Тепер митрополія складається із Івано – Франківської архиєпархії і двох єпархій – Коломийської та Чернівецької. Здійснено Чин поставлення єпископа Володимира Війтишина на першого митрополита Івано-Франківського.

Над створенням такої великої митрополії молилися і працювали багато єпископів, священиків, монахів і монахинь та вірних.  Багато з них навіть не знали, яку духовну потугу вони будують. Сьогодні хочеться згадати таких блаженних владик мучеників, як Григорій Хомишин, Іван Слезюк, Симеон Лукач і владик котрі ще не проголошені блаженними, але вже відійшли до вічності – владики Софрон Дмитерко, Софрон Мудрий, Павло Василик і владика Микола Сімкайло. Вони стали фундаментом митрополії.

Успішно продовжують їхню працю митрополит й архиєпископ Володимир Війтишин та єпископ помічник Миколай Семенишин, правлячий архиєрей Коломийської єпархії Василь Івасюк та його помічник владика Петро Голіней і правлячий архиєрей Чернівецької єпархії Йосафат Мощич. Місцева влада сприяє розвиткові митрополії на всіх рівнях.

ІІ). «Учителю, де перебуваєш?». Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав чотирнадцять років тому починав свою промову до митрополита Володимира і до всіх вірних словами апостола Івана «Учителю, де перебуваєш?».  На це запитання Патріарха Святослава єпископи, священники, молодь, влада, інтелігенція й усі вірні відповіли своїм свідченням християнського життя. Християнське свідчення веде до пізнання Божої волі, «щоб усі були одно». Блаженніший продовжує, що лише тоді будемо знати, де перебуває Господь, коли віруючі навідаються душею у Вифлеєм.

Божим планом митрополите Володимире, Господь вирішив благословити розбудовувати митрополії в Івано-Франківську. Він почув щиру молитву, покору вірних і тому народ випросив у Господа благословення на заснування митрополії. Молитва – це не просто слова, а сильна зброя і найсильніша за будь яку армію. Тоді світло розганяє темряву страху, ненависті, відчаю і ми бачимо силу Вифлеємських подій в Україні.

Вифлеєм – це коли Ісусові немає місця де народитися, бо жителі продають, торгують, займаються бізнесами, а про Боже милосердя забули. Тому Господь хоче повернути через митрополію мир в душі людей та спокій народові. Коли Бог поза містом, тоді приходять до народу війни. Війна – це ненависна до людей пекельна потвора з розкритою пащею готова пожирати людські душі. Архангел Михаїл скинув гордих злих духів з Неба на Землю. І тепер дві армії – світла ангелів і темна дияволів ведуть боротьбу за душі людей. Завдання митрополії вказати людям на добрих ангелів та приєднатися до їхнього війська. Заступництво Пресвятої Богородиці простягнуло своє Боже милосердя над Україною. Тому наш народ бореться, молиться і переможе! Від нас вимагається – побачити правду і стати по її стороні. Після закінчення війни люди почнуть цінувати землю не як ресурс для експлуатації, а як дім який потрібно берегти. Домом митрополії є територія двох областей – Івано – Франківської і Чернівецької, в якому перебуває Ісус.

ІІІ). Завдання митрополії не дати дияволу і його слугам обманути людей. Увагу вірних стараються сьогодні звернути на все, що завгодно і на кого завгодно тільки, щоб людина не бачила Христа, дороги спасіння і новітніх переслідувань Церкви. Атеїсти і безбожники вже будували «світле майбутнє», боролися з Церквою й обманювали людей. І така поведінка розвалила великий Радянський Союз.

3.1). Цей рік у нашій Церкві присвячений Андрію Шептицькому. Сьогодні складаємо подяку Богові за те, що благословив нашому народові такого Великого митрополита і Великого Українця провадити наш народ у бездержавний період від 1900 до 1944 років. Пригадаймо його діяльність. Він народився 160 років тому в с.Прилбичі, теперішнього Яворівського району, Львівської області. Походив він із стародавнього українського роду графів, який у ХIX ст. зазнав полонізації, а члени родини стали франкомовними римо-католиками. Шляхетний рід отримав прізвище «Шептицький» від родового маєтку села Шептич.

Майбутній ієрарх відчув своє покликання ще малим хлопчиком, коли тихцем розмовляв із Богом і намагався пізнати життя Сина Божого та наблизитися до Нього близько. Може щось особливе відчув, коли прийняв перше Причастя? Може, коли споглядав галерею портретів славних предків у архієрейських ризах та митрах? А може, коли дивився на старі, понищені часом ікони талановитих невідомих українських малярів, які дарували трепетне відчуття Бога, що так проникливо дивилися на нього і промовляли до його серця? Може й тоді, коли, тільки-но закінчивши краківську гімназію, поїхав до Унева? Про Унівський монастир часто чув він від батька. Саме там колись ченцями були його предки і там зберігалися родинні духовні святині. Може тоді й зродилося бажання повернутися до свого коріння, до своєї Церкви? Адже споконвіків предки його були українцями, греко-католиками. Село Прилбичі було українським і там у батьківському маєтку зростав малий Роман. Він чув рідну мову від хатньої прислуги, від селян і любив Україну всім серцем. Коли хворіла мама, Роман часто молився. Одного разу сказав: «Мамо сідайте!…Бачите, Мамочко, як Господь Бог мудро й добре всім покерував. І той світ, в якому Тато хотів я бував, і те військо, все нараз перетяв та замкнув нас обоє – маму й мене, – в тих чотирьох стінах». За дозволом батьків дня 01 липня 1888 року Роман вступив до отців Василіян у Добромилі і після монаших обітів одержав чернече ім’я Андрей.

Греко-католики Андрея Шептицького сприйняли спершу з недовірою, а наприкінці життя він став авторитетом навіть для ворогів. З ним рахувалися представники кожної влади, що приходила до Галичини в буремній першій половині ХХ століття.

Кардинал Тіссеран звертаючись до українців казав: «Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький – це постать, за яку ми повинні дякувати Богові, бо він є окрасою нашої Церкви і нашого народу». Блаженніший Любомир Гузар назвав митрополита Шептицького вчителем нашого народу. І далі продовжив: «У першій половині минулого століття, коли наш народ переживав різні моменти: окупацію нашої землі австрійськими та царськими російськими властями, короткий період визвольних змагань, окупацію Західної України Польською державою, опісля нацистською та більшовицько-радянською диктатурами – Митрополит Андрей Шептицький показав себе як справжній народний батько та захищав свій народ як і де міг. А в час геноциду єврейського народу, за його ініціативи і безпосередньої участі, було врятовано близько чотириста єврейських дітей». Просимо митрополита Андрія Шептицького записати наш народ в книгу життя добрими справами.

Висновки. Митрополія повинна навчити духовенство і вірних бути «душехватами». Любити людей так, як митрополит Андрій Шептицький.  Війна – це боротьба за душі людей. Пам’ятаймо наших синів і дочок, простих людей, котрі стали на захист України і на Майдані, і на війні. Коли гине солдат – в цю хвилину земля палає, небо падає, час зупиняється, а солдат просто мовчить, бо все що міг він вже зробив. Тілом прикрив, серцем вистояв і найважчу дорогу свого життя пройшов не ногами, а душею. Блаженніший Святослав просить вас не дати нікому висміяти Україну, глумитися над кров’ю і стражданнями нашого народу, який ціною власного життя виборює справжню свободу! Пам’ятаймо наших духовних воїнів – мучеників блаженних владик Симеона Лукача, Миколая Чарнецького, Григорія Хомишина, Івана Слезюка і ще не проголошених блаженними Софрона Дмитерка, Софрона Мудрого і Павла Василика.

Люди пам’ятайте, що: справжня сила — у єдності, справжня любов — у самопожертві. Де Господній Дух там і воля, і правда, і свобода та любов Божа. І на запитання поставлене спочатку «Учителю, де перебуваєш?» (Ів.1:38–39) можемо відповісти у митрополії, яка любить і служить милосердному Христові.

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена у чудотворних іконах всієї митрополії допоможе наповнити наші серця любов’ю до ближнього, України і до Бога.

Господи, за молитвами блаженних наших єпархій вилий на Україну Своє милосердя і навчи наш народ прощати, любити і за все дякувати Богові за перемогу у вільній Батьківщині.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь. 

+Василій Івасюк

Правлячий Архієрей

Коломийської єпархії

м. Івано-Франківськ

13 грудня 2025 р. Б.