«І як призначено людям раз умерти,  потім же суд.»

(Євр. 9:27).

Вступ. Вітаю засумованого отця Івана Гуцуляка, родину і всіх присутніх християнським привітом «Слава Ісусу Христу!». Нині ми прийшли до храму на молитву за покійною Оксаною Гуцуляк. Дуже скоро біжить час, бо вже маємо сорок днів після її смерті.

І). Апостол Павло наголошує у своїх повчаннях пригадує всім про неминучість смерті людини та відповідальності перед Богом за земне життя. Нині маємо на цвинтарі свіжу могилу усопшої Оксани. Рідні і близькі будуть приходити до її  могили, приносити квіти, запалювати свічки, помоляться зі сльозами на очах. Вона вже перед Богом, а ми близько її могилки будемо з нею розмовляти.  

Люди думають, що душа відійшла до Бога, а оболонка тіла опустіла. Звучить дуже логічно і духовно. Немовби головна душа, а тіло – порох. Святе Письмо каже інакше, що Бог створив людину і тоді Він не вклав душу в готове тіло, як водій сідає в машину. Бог сотворив людину із земного пороху та вдихнув в неї життя і тоді тіло і душа злилися в одну особистість.

1.1). Смерть – це розрив і жорстока рана над самою природою людини. Коли душа покидає тіло, вона не забуває про нього. Душа на небесах сумує за своїм тілом. Вона пам’ятає руки, якими обіймала дітей; пам’ятає очі, котрими дивилася на Божий світ. І ми приходимо на могилу не тому, що там душа живе як у в’язниці, ми приходимо туди тому, що у могилі спочиває тіло, яке душа надзвичайно любить. Через тіло вона жила у світі. Могила – це місце пам’яті людської. Тіло спить в землі як дорогоцінне зерно, яке в час Воскресіння проросте славою.

Люди приходять на могилу заради усопшого і щоб самому належно підготуватись до зустрічі з Богом. Могила – це немилосердне дзеркало, в якому пригадуються всі не прощені образи,  не сказані слова любові. В ці хвилини біля хреста покійної Оксани, ваша душа кається краще, аніж  у світовому гаморі, очищується і вчиться любові, яка сильніша за смерть.

ІІ). Що зв’язує живих і мертвих? Наші слова молитви долітають туди, де немає часу і простору. Уявіть собі гарний і величний храм. Одні люди стоять у притворі при самому вході, другі – в центрі, а треті уже зайшли у вівтар. Всі вони знаходяться в храмі, тільки на різній віддалі до Бога. Коли помирає вам близька людина, тоді вона переходить із притвору до храму вірних у центр, трохи ближче до вівтаря. Стіни такого храму дуже чутливі на молитву, сльози і всі слова сказані в адрес померлої. Душа після смерті проходить дуже важкі випробовування. Святі Отці називають це чистилищем.  Там душа дає відповідь за кожну нечисту думку і за кожне пусте слово. І цієї хвилини сатана показує її всі гріхи. Там їй страшно й одиноко і раптом стається чудо. Душа Оксани чує молитву «Упокій Господи душу раби твоєї». Ця молитва стає вогняним мечем в її новому світі, вона пробиває темряву і блискавкою долітає до душі покійної. З глибини віків чуємо крик Івана Золотоустого «Не сумуйте, не ридайте. Ваша молитва витягує ваших ближніх із темряви до світла». Біля могили щира молитва володіє нищівною силою, тому що біля могили покійної неможливо збрехати. В храмі ми можемо відволіктися, вдома ми можемо звернути увагу на телефон, телевізор чи їжу. Біля могили безмовна тишина, яка нагадує вічність. Молитва біля могили, просякнута сльозами і біллю душі та не знає перешкод.

Могилка покійної  Оксани вчить, за все що ви тепер чіпляєтеся в житті – гроші, статус, правота суперечки з сусідами, образа на родичів – все це з вашою смертю перетворюється у порох. Коли прийде ваша остання хвилина, тоді хто прийде на вашу могилу молитися за вас з любов’ю. Христові закони безперечні – якою мірою міряєте, такою відміряють і вам! Хочеш, щоб за тебе молилися після смерті – молись сам за усопших тепер. Будеш милосердним до померлих, будуть милосердні до тебе. Забудеш їх і тебе забудуть. Не чекайте останньої хвилини, а починайте вже будувати свою вічність тепер і вічність своїх близьких. Моліться за них хоча би коротко. Робіть добрі діла милосердя про їх пам’ять. Накорміть голодного, допоможіть слабому і скажіть про себе «Господи, прийми це на згадку про мою маму Оксану». І найголовніше живіть так, щоби вам не було стидно подивитися їм в очі у день загального воскресіння. Тому що цей день наступить, гроби відкриються і всі ми зустрінемося. Не буде вже ніколи смерті, сліз, розлуки. Згадаймо нині ім’я покійної Оксани, щоб упокоїти її душу. Вона чує вас і стоїть поруч й усміхається, дивлячись любов чоловіка о.Івана, дітей, родини і всіх присутніх.

ІІІ). Смерть Оксани вчить всіх нас не робити зла, бо воно повернеться подвійно. Не збирайте образ, вони каменем тягнуть вас на дно Пекла. Кожний наш поступок в житті рано чи пізніше відгукнеться у вашій долі. Якщо серце закрите для добра і наповнене холодом, тоді дорога життя ніколи не приведе вас до істинного світла і спокою.

Цінуйте кожну хвилину життя, бо час невмолимо втікає. Ми в цей світ прийшли як гості у день весняний. Вісімнадцять днів тому ми мали святкувати черговий день народження Оксани, а вона вже перед Богом.

Нині ми сповнені сили, а завтра можемо опинитися на місці людей з обмеженими можливостями, котрі потребують підтримки. Власне з тієї причини дуже важливо залишатися людьми тут і тепер. Допомагайте один одному, не чекаючи прохання про поміч. Вмійте вислухати і зрозуміти ближнього. В кожного за спиною свій невидимий вантаж.

В цьому тимчасовому світі необхідно пам’ятати, що ми прийшли в гості без нічого так і відійдемо.  Ні багатства, ні грошей не заберемо зі собою. Одинокий капітал, який має значення – це доброта, яку ми встигли подарувати ближньому. Не забуваймо, що ми тут подорожні. Нехай слід наш на Землі буде світлим. Допомагайте, співчувайте і бережіть один одного. Адже, завтрашній день не обіцяний нікому.

3.1). Покійна Оксана була віруючою людиною. Наприкінці свого земного життя вона потвердила своїм словом, що її хвороба стала хресною дорогою і підійшла до кінця. Вона нині говорить і вчить нас, що час в житті найцінніший. Він може закінчитися любої хвилини. Ніхто не знає скільки нам відведено. Однак, ми маємо можливість жити так, неначе він останній.

Залишивши тут чоловіка, сина, матір, сестру, близьких і знайомих вона всіх вас потішає, що смерть не є кінцем, а переходом до Бога. Оксана тепер стоїть перед престолом Божим і тішиться тим, що вірою у Христа перемогла смерть, а наша нинішня молитва допоможе їй знайти спокій. Вона потребує молитви, а не квітів і сліз, бо це все людське.

Висновок. Коли ми проводжаємо людину в останню путь і супроводжуємо її молитвою. «Зі святими упокій, Христе, душу рабу Твою Оксану». Ми просимо в Бога Царства Небесного для померлої. Душа покійної Оксани Гуцуляк безсмертна. Створи Господи душі покійної вічную пам’ять.

+Василій Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії.

с. Королівка

21 березня 2026 р. Б.