«Не плач»
(Лк. 7:13)

Вступ. Бог постійно бачить кожну людину, застраховує кожний її крок та виконує необхідні наші потреби Сам або через інших людей.

І). Звільнення людини від кайданів смерті. У двадцяту неділю по Зісланні Святого Духа читається фрагмент Євангелія від Луки про воскресіння юнака, сина жінки – вдовиці з Наїну (Лк.7:11-17). І тому Спаситель вирішив негайно піти з Капернаума до Наїн пішки. Подорож тривала цілу ніч, але Він встиг зупинити похоронну процесію саме перед тим, як тіло мали покласти в землю. Ісус побачив заплакане обличчя цієї жінки, то відчув глибоке співчуття до неї. Він прийшов саме в той час, коли це було дуже потрібно. Ісус сказав вдовиці: «Не плач» (Лк. 7:13) і «доторкнувся» до тіла померлого та промовив: «Юначе, кажу тобі: встань!».

Ісус «змилосердився» над вдовою. (Лк.7:13), бо відчув вкрай безнадійний стан цієї жінки. Вона плакала всю ніч біля тіла сина, запитуючи в Небесного Батька, чому це сталося з нею і як її жити на цій Землі. Зрозуміло, що смерть сина стає трагедією для будь-якої людини. Залишитися вдовою без спадкоємця в стародавньому Ізраїлі, це значить, що Бог покарав цю вдову. Запитаєте: «Чому?». На неї чекав духовний стрес, емоційний біль і фінансовий крах, а навіть загроза голоду. Після укладання шлюбу сім’я чоловіка мала дбати про фінансове благополуччя жінки. Якщо він помирав, піклуватися про неї мав її первонароджений син. Тепер, коли первонароджений син цієї вдовиці помер, тоді вона залишалася сама, бо не мала більше дітей.

ІІ). Господь не обмежується словесними запевненнями, що мертві воскреснуть. Він сам творить чуда воскресіння. Насамперед показує свою могутність, як Подателя життя. Люди завжди помирали та помирають кожного дня. Напевно Христос воскресив цього юнака тому, що доля цієї жінки нагадувала долю інших вдовиць близьких до серця Христа. Такими вдовицями, котрі хоронять своїх синів є також українські матері в часі воєнного лихоліття. Україна бореться за право життя з катами,  живе, вмирає і молиться. Вона в нерівній боротьбі з ворогом сходить  кров’ю і матері умиваються слізьми та чекають допомоги. Матері хоронять своїх дітей, плачуть і йдуть разом з похоронною процесією на місце вічного спочинку свого сина.

2.1). Господь подарував нам цю прекрасну землю. На жаль, у війні гинуть діти України. Чому кров невинних проливається на нашій землі? А тому що Україна за тих 32 роки незалежності була слабкою державою, а натомість земельні надра Її багатющі. Вона була ослабленою зі середини. І виникає питання, хто Її ослабив? Ті, хто Її грабував постійно задля власного збагачення. Всі нечесні люди.

Українці сьогодні благають Бога про допомогу. У нас залишилася єдина надія і точка опори – це Господь. Церква нині має особливе опертя тільки на вірі в Бога та щиро вибирати у своє життя Ісуса Христа. Здається, що наше горе і біль ніхто не зауважує. Насправді Ісус приходить нам на допомогу саме в той час, коли це буде потрібно. Люди вже достатньо нас зрадили в різні часи. Достатньо. Цар Давид у своїх псальмах пише: «Не надійтеся на князів, на синів людських, у них немає спасіння» (Пс.145:3). Люди можуть дати поміч чи не дати. Дозволити чи не дозволити. Зможуть чи не зможуть. Люди не зможуть. Господь є Тим, Хто допоможе завжди. З Ним маємо підписати договір вірою. Тільки віра може наш народ врятувати і робити дива.

ІІІ). Війна в Україні. Сьогодні маємо ще й храмовий празник – архистратига Михаїла. Сталася війна на Небі з тими, хто повстав проти Бога. Це зробив Сатана і Його слуги демони, бо вони хотіли зайняти місце Бога. Архангел Михаїл разом з добрими ангелами переміг Люцифера та злих ангелів бунтівників.  Вони були скинуті з Неба на Землю до нас. І злі ангели постаралися про своїх апостолів і священників. Це є ворожбити, мольфарі, екстрасенси, відьми, шамани, маги, бабки шептухи. Вони працюють на Пекло. Єпископи, священники, монахи, екзорцисти – це Богом посвячені люди, які працюють на Царство Боже. І вони є апостолами Божими.

Люди ходять до Церкви, але коли біда, то біжать до екстрасенсів. Вони мають бажання знати щось наперед і тому звертаються до віщунів. Екстрасенс отримує знання від різних демонічних сил під виглядом думок, картинок, кіно чи знаків. Деколи екстрасенс передбачує приблизно, а деколи точно. Демонічні сили не мають своєї влади. Вони не можуть робити те, що вони хочуть.

Один святий отець говорив, що демони це батіг в руках Божих.  Демони спокушують людей злом. Вони від самого початку людиновбивці. Це треба пам’ятати.  Вони можуть під видом добра робити щось. Один з переможців битви екстрасенсів признався, що кожен з них має свого інструктора, який допомагає в цій конкретній справі. Цей інструктор є демон. Демони знають дуже багато, бо вони є професорами знань і між собою спілкуються.

3.1). Добро і Зло. Слухаючи нині Боже слово, про Добро і Зло, це сили, якими володіють у світі лиш розумні істоти. Тому Добро будує і розвиває дане Богом життя. Добро – це сила, яка є дорогою до повноти щастя. Натомість Зло — це руйнівна сила, яка вбиває і нищить все, що створив Господь. Цю силу звільнили і випустили у світ розумні ангельські сили, які повстали проти дарованого Богом життя. Кожен, хто чинить Зло, нищить насамперед себе самого, власну гідність, як це сталося з Люцифером і його союзниками та стає джерелом поділу, упадку і смерті. Звідси й походить ймення Сатана, бо намагається знову повернути все у небуття. Зло зародилося в невидимому світі з моменту неправильного використання свободи з боку ангелів. Відтоді розпочалася боротьба Добра і Зла. Усі ми звикли, що Добро перемагає Зло. Добро – це можливість зробити наш світ кращим, а людей щасливішими, тому в нашому житті немає місця для руйнації й насильства. На жаль, часто бачимо протистояння Добра й Зла не лише в буденному житті. Усі ми звикли, що Добро перемагає Зло і робить світ кращим, а людей щасливішими.

Наші захисники бережуть Україну. Вони стоять на сторожі. Христос каже, що тих кого Він застане на сторожі будуть блаженні (Лк. 12:38). Ми цивільні люди можемо берегти когось молитвою. Першою треба берегти віру і не дозволити ворогові дійти до нашого кордону, тобто віддаляти все, що мене відділяє від спільноти Церкви. А коли бачиш ворожого «дрона-спокусу», відправ його назад до власника.

В третю річницю повномасштабної війни в Україні маємо багато жертв, поранених, руйнувань, страждань, людських сліз. Цей період стає жахливо довгим і кінця якого досі не видно! Це війна, яка не лише спустошує нашу державу й історію, але й здіймає величезну хвилю страху та ненависті. Не забуваймо молитися за українських воїнів – мучеників, їхні страждаючі сім’ї, а особливо за численні невинні жертви. Задумаймося про великі страждання невинних дітей.

Іноді нам може здаватися, що Бог не дуже цікавиться нашими повсякденними справами. Наш ритм життя здається нудним і одноманітним. В нашому житті нічого не змінюється і воно є якимось дуже маленьким. Проста жінка з Наїна показує суть служіння Спасителя простим людям, які занепали духом. Ця розповідь є відповіддю на те, що Бог знає про боротьбу українців. Це нагадує нам, що ми для Нього важливі і Він піклується про нас.

Ми в Україні звикли щодня жити в небезпеці смерті. Усі наші дівчата і хлопці, які пройшли російський полон, розповідали: «Ми не знали, скільки ще будемо жити — може одну годину, може один день, може один тиждень. Але знали, що ту годину, той день хочемо прожити гідно». Пам’ятайте, що на цій війні у кожного є своя смерть. Ми бачили те, що не повинні забути. Якщо ви зараз у теплі – помоліться за тих, хто під снігом і дощем бореться за ваш затишок.

ІV). Ювілей Божого милосердя і 160 років храму архистратига Михаїла у с. Глушків. Сто шістдесят років тому народився храм у нашому селі. Його історія миттю переводить нас до будівничих тих часів, котрі «викопали» в нашому селі криницю живої води і віри. Святиня пережила комуністичне переслідування, бачила лихоліття й обличчя страждаючих людей, а також страх від можливого руйнування. На цих стінах залишилася радість від шлюбів, хрестин, великого числа каянників. Наш час також є дуже обмежений. Наступні ювілеї вже будуть зустрічати інші люди. Поки є час, спішіть допомогти кожній людині вирватися із неволі гріха. Візьміть за взірець життя архангела Михаїла, котрий своєю боротьбою переміг Люцифера. Отже, будуйте Церкву в душах людей, бо там знаходиться Царство Боже!

З плином віків починаємо згадувати минуле, шанувати працю попередників і берегти цю святиню віри, надії та любові. Вже проминули важливі дати життя, деякі ювілеї, багато подій відбулися, розчинились у вирі історії наші противники, а також відійшли до вічності деякі наші доброчинці. Проте роки пливуть, як вода у річці, а попереду ще чекає невтомна праця і молитва поки станемо перед Христом. Добре було б бачити нашу парафію об’єднаною такою, як сто років тому.  Ювілейне святкування має допомогти зрозуміти, що Вселенська Церква –  це тіло Христове і корабель Ноя. Святі ангели заведіть наші душі до Корабля – Церкви.

Висновки. Дорогі брати і сестри! Біль – це не порізаний палець і не розбите коліно. Біль – коли твій син лежить у домовині, а ти нічого зробити не можеш. Українська мамо кажу тобі «Не плач». Твій син став героєм.

Мати Божа Неустанної Помочі, через заступництво Коломийської ікони «Це Мати твоя» запалить у ваших душах вогонь Надії на Боже милосердя від гніву справедливого  за гріхи.

Господи дозволь нам покаятися і втекти від темряви пристрастей  і стати учасниками Божої любові Отця та причастя Святого Духа. Амінь.

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк
Правлячий Архиєрей
Коломийської єпархії

10 листопада 2024 року Божого
село Глушків