Наскільки людина поєднана вінцем віри зі своїм Спасителем, настільки здатна перебороти зло добром
(25 серпня 2024 року Божого)

Вступ. Ісус Христос йшов вночі по розбурханій воді до своїх учнів, виявляючи учням те, що Він є правдивим Богом.

I). Історія ходіння по воді. Віра, в євангельському читанні від Матея, робить безодню у руках Господа придатною до ходіння. Він ступає по безодні, як по суші, по воді йде, як по твердій земній поверхні. І ця безодня кориться Йому як Господеві. Отці і вчителі Церкви навчали, що Ісус Христос, ставши людиною, розділив із нею все, крім гріха, тому йде поверх розбурханого моря.

Учні ніколи подібного не бачили і тому налякалися Христа в такій іпостасі. Тоді апостол Петро, намагаючись випробувати божество Ісуса Христа, каже: «Учителю, якщо це Ти, дозволь мені прийти до Тебе». Насправді не апостол, а Вчитель випробовує його віру і довіру до Бога. І ось Петро починає іти по воді.

Апостол прямує до Господа. Це є образ християнина і його покликання. Християнин живе в цьому світі. Сьогодні багато людей запитують себе, як можна бути святим у грішному світі. Ісус Христос показує нам, що означає бути християнином у цьому розбурханому морі життя. Коли Петро дивився на Христа і цілковито Йому довіряв – ішов по воді, як по твердій землі. А тільки-но засумнівався, – подивився ліворуч і праворуч та побачив великі хвилі і подумав, що йти по воді неможливо, – почав потопати. Так стається з кожним християнином, який серед випробувань своєї віри починає сумніватися, чи можна сьогодні жити по-християнськи, тобто покладати всю свою надію на Бога. Наскільки людина поєднана вінцем віри зі своїм Спасителем, настільки вона здатна перебороти зло добром і бути не причетною до того зла, серед якого живе. Навіть тоді, коли невірство топить Петра, Господь не забирає від нього своєї десниці, а виймає його з гріха і смерті, картає та веде до берега Божого життя.

II). Бог допускає такі випробування, щоб вони служили нашому духовному зміцненню. Таке зміцнення складається з двох частин. Найперше випробування має вплинути на наш розум, просвітлити його і спонукати нас глибше обдумати ситуацію, пізнати проблему і зрозуміти, що є добре а що зле, що є корисне а що шкідливе. Випробовування допомагає нам краще зорієнтуватися правильно в даній ситуації. Добру й успішну розвʼязку знайдемо тоді, коли спокійно оцінимо становище, тобто краще пізнаємо добро і зло.

Прикладом є поведінка апостола Петра. Коли апостол дивився на Ісуса, тобто покладав надію на Господа і тому впевнено йшов по воді. Через погляд Петра на Христа, надію на Нього, вода ставала під його ногами твердою, як земля. Коли ж Петро звернув свій погляд на сильний вітер і розбурхані хвилі, відвернув на мить свою увагу від Христа, почав перейматися хвилями, тим самим ослабив свою надію на Нього і почав потопати. Але коли знову з надією звернувся до Ісуса про допомогу, скрикнувши: «Господи, рятуй мене!». Тоді Ісус негайно врятував Його із води. «Ісус зараз же простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: «Маловіре, чому засумнівався?» (Мт. 14:30 – 31). Як бачимо, Ісус не тільки врятував його тіло, а також його душу від загибелі у хвилях зневіри і безнадійності. Словами – «Маловіре, чому засумнівався?»,

Кожне випробування має відкривати нам обмеженість наших сил і можливостей, зміцнювати звʼязок віри і надії з Богом. Тоді надія на Бога все розставить на свої місця, допоможе віднайти вартість себе і сенс життя.

Надія на Христа не звільняє нас від випробувань і спокус, але захищає від їх наслідків, шкідливого впливу, дає силу перемагати спокуси. За прикладом апостола Петра стараймося у вирішенні різних справ завжди покладати надію на Бога. Хай наша надія на Бога допомагає нам мудро і успішно вести духовну боротьбу, спокійно переживати різні випробування, зближає і єднає з Богом.

III). «Маловіре, чого ти засумнівався?». Сучасна людина дуже часто досвідчує свої власні межі. Коли робітникові не виплачують зарплату, він досвідчує межі своєї здатності прогодувати сімʼю. Коли хтось хворіє якоюсь невиліковною хворобою, тоді він досвідчує межі людської можливості і мистецтва лікаря врятувати йому життя. На межі можливого і неможливого невіруюча людина досвідчує хаос житейського моря та попадає в розпуку і в паніку, бо відчуває себе крихітною, обмеженою і незахищеною. Відчуває, що хвилі житейського моря смерті її захлинають і не має для неї рятунку. А віруюча людина на межі людських можливостей досвідчує Божу присутність, Який простягає до неї свою життєдайну десницю. Навіть тоді, коли віруюча людина сумнівається, грішить та падає, Божа рука від неї не відвертається. Віруюча людина, коли досвідчує межі своєї можливості, взиває до Бога так, як Петро: «Господи, рятуй!». Тоді Господь не мовчить, Він виходить назустріч, бере нас за руку і дозволяє пережити найбільш критичні моменти нашого життя. Господь дозволяє нам разом з Ним прямувати поверх цього моря гріха та смерті і відчувати себе в безпеці, мирі та спокої, будучи вірою поєднаним з Господарем життя і смерті, неба і землі, суші і моря.

Священик є рукою Божою, яка простягається до нас. Коли ми грішимо, падаємо в гріх, то йдемо до святої тайни Сповіді. І там часто чуємо слова через уста священика: «Чого ж ти сумнівався? Господь же з Тобою». Десницею священика у Сповіді отримуємо відпущення наших гріхів. Саме священиче служіння є видимим знаком реальної і всемогутньої присутності Бога. Ці Святі Тайни ведуть нас цим розбурханим житейським морем до тихої пристані. У часи випробувань важливо нам не втратити з нашого поля зору Ісуса Христа. В потребі взивати до Нього, шукати Його і відчувати, що Він ніколи нас не залишає. Як далеко би ми від Нього не втекли, ніколи Божа присутність нас не покине. І тому каже Давид псалмопівець: «Господи, куди я можу втекти від Твого лиця? Йду на небо – таж там Ти є присутній, зійду в глибини підземні – і там рука Твоя, Владико».

IV). Відповідальність за свої рішення. Кожне ваше рішення тягне за собою, або нагороду, або покарання. Коли вам прийдеться йти по воді, чи потонете, чи ні? Молоді люди часто кажуть: «Чому Церква має мені вказувати як маю жити? Як хочу жити, так і живу». Церква відповідає: «Тобі ніхто не вказує, але пропонує кращий шлях». Молоді люди, вам ніхто не вказує, як маєте жити.

Не раз питають: чи можна пити, курити, красти, чинити перелюб, бити жінку? Це ваш особистий вибір і маєте свобідну волю. Вибираєте гріх і не каєтеся, то будете в пеклі. І тут молоді люди вже починають думати. Церква не може щось вам заборонити. Священник скаже це не можна робити, а ви підете і це заборонене зробите. Яка користь із тієї заборони. Коли дітям сказати, що за цим так званим «можна» обовʼязково прийде відповідальність за цей наслідок, тоді молодь, коли досягне вже старшого віку, пригадує що їхні батьки були праві. Тобі 70 років і ти це вже аж тепер зрозумів. Молодь каже до старших, що вони предки і динозаври та не розуміють теперішніх викликів. А в деяких сімʼях цей моральний закон, «не роби ніколи нікому злого», передається відразу з покоління в покоління. Діти дивляться на життя батьків та їх наслідують. Ти можеш як хочеш, але памʼятай, що прийде наслідок – відповідальність. І тоді ти живи так, щоб дивитися на Христа і твердо йти по воді.

Висновок. Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, Яка прославляється в Коломийській іконі «Це Мати твоя» зроби через віру твердинею будь-яку хитку основу під нашими ногами.

Нехай Божа рука допоможе для віруючих людей бути відповідальними за свої вчинки у життєвій мандрівці від можливого до неможливого. Амінь.

Василь Івасюк
Правлячий Архиєрей
Коломийської єпархії УГКЦ