«Вірую, поможи моєму невірству!»

 (Мр.9:24).

Вступ. Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Вітаю отців, всіх парафіян, родини військовослужбовців християнським привітом «Слава Ісусу Христу!». Нині Євангеліє хоче звільнити нас від опанування злим духом та допомогти людині воскреснути.

І). Четверта неділя Великого посту наближає нас до Воскресіння Христового. Нинішнє Євангеліє проголошує страсті Христові – муки і розп’яття між розбійниками. Народ України йде до святкування своєї Пасхи  у сім’ї великій і вольній. Такий шлях чекає кожну людину, яка бореться із власним гріхом та прямує від рабства гріха до свободи. Світло Божого слова допомагає нам перемогти зло.

Ісус Христос сходить із гори Тавор після свого Преображення. Учні побачили Його Божу природу, проявлену в тілі. Спускаючись з гори, вони роздумують між собою, що означає воскреснути з мертвих. Їхню розмову біля підніжжя гори перериває чоловік. Він підходить до Спасителя із проханням допомогти його синові, котрого тяжко мучить німий і глухий злий дух.

Вислухавши тяжку ситуацію батька, Христос вимовляє дивну фразу: «О роде невірний! Доки Я буду з вами? Доки вас терпітиму?» (Мр.9:19). Чому Він дорікає батькові, який приходить до Нього зі своїм лихом? Опанування злим духом забирає здатність людини спілкуватися з Богом. Згідно із Старим Заповітом, людина могла відчути Бога тільки з відкритим слухом і вміти володіти словом. Тому злий дух перешкоджає спілкуванню людини із Богом і тому він кидає юнака у вогонь і  воду, щоб його погубити.

У такій ситуації батько має останню надію на Ісуса, котрий може йому допомогти, бо знає, що: «Все можливе тому, хто вірує» (Мр.9:23). Чоловік з надією крізь сльози відповідає: «Вірую, поможи моєму невірству!» (Мр.9:24). Тому Господь звільняє хлопця від влади злого духа. Людина завжди зрадлива, а Бог завжди вірний своєму слову.

1.2). Ізраїльський народ проходив пустелею з Єгипту до обіцяної землі біля гори Синай. Там Бог уклав з народом союз. Ізраїльтяни урочисто пообіцяли виконувати всі умови домовленостей, проте відразу показали свою невірність.

Мойсей на горі Синай отримав від Бога Десять заповідей. Зійшовши вниз, і побачив у таборі свято. Його народ зробив собі золоте теля і став поклонятися йому! Той самий народ, який обіцяв вірність Богові, виявив свою невірність й опустився до тваринного рівня! Тоді Мойсей розбиває таблиці з Божими заповідями і стирає в порох золоте теля. Патріарх Святослав каже, що той порох розчинили у воді і змусили народ випити його. Це наче прокляття невірної блудниці. Народ проявив себе зрадником.

Вірність Бога зустрілася з невірністю щойно усиновленого народу. Так і нині Син Божий зустрівся з невірністю єврейського люду. Тому Він каже: «Доки Я буду з вами? Доки вас терпітиму?». В цих словах чуємо обурення ще від Мойсея, який сходить із гори і бачить невірний народ. Ці люди ще недавно клялися у вірності Богові й обіцяли виконувати Божі заповіді. Вони бачили чудеса і були врятовані у Червоному морі від війська фараона. Однак, ізраїльтяни раптом все забули і відреклися від Божої допомоги.

ІІ). «Вірую, поможи моєму невірству!». Віруюча людина долає всі неможливі перешкоди. Особа, котра зраджує власне покликання, перестає бути Божою дитиною і негайно потрапляє в рабство злого духа. Зламавши обіцянку вірності Богові, особа дозволяє злому духові вдертися до своєї душі і вдається у крайнощі та починає вірити іншим богам, щоб досягти власних цілей. Сподівання на потойбічні сили перетворює її на золоте теля.

Вірний Богові християнин є завжди там, де Христос. Наша Церква кличе нас до вірності своєму покликанню. Ісус навчає, що лише молитвою і постом можна вигнати німого і глухого духа та впорядкувати стосунки з Богом і собою.

Молитва і піст — це способи визволення з гріха. Кожен із нас уклав особистий завіт вірності Богові у тайні хрещення. Проте ми щодня виявляємо власну зраду у своєму християнському покликанню! Перевіряючи стан нашої вірності Богові благаємо: «Вірую, поможи моєму невірству!».

2.1). Віра в Бога – джерело нашої незламності. Блаженніший Святослав навчає, що сила віри виявляється у способі життя: це вірність військовій присязі військовослужбовців; це вірність клятві Гіппократа наших медиків; це подружня вірність чоловіка і дружини; це вірність священничій присязі та монашим обітам нашого духовенства й монашества. Війна народжує героїв, вірних Богові й Україні, але водночас викриває зрадників.

2.2). Викликом нашого часу є ідолопоклонство – ворожбитство. Кожного разу досягаючи особистого чи народного успіху у нас проявляється спокуса, що це нам самим вдалося. Тоді своїй силі приписуємо перемогу і будуємо власне золоте теля та кидаємося у крайнощі. Тоді знову вірність Богові зустрічається з невірним нашим суспільством.

У боротьбі з російським агресором, зрадивши християнське покликання і наш народ, одразу опиняємося перед злим духом. Звідси випливає запитання: «Чому ми не могли його вигнати?» (Мр.9:28). Нині Христос відповідає євреям і нам: «Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом». Тому дуже важливо, щоб ми всі під час цієї війни постили й молилися, а Господь Бог буде скріпляти нашу віру. Сила віри і стійкість виходять із віри стосунку з Богом. Тоді дамо можливість Святому Духові діяти в нас і зможемо перемоги «все можливе тому, хто вірує» (Мр.9:23).

ІІІ). Нині Церква згадує неділю Івана Ліствичника. Цей монах завдяки молитві і посту дав живий приклад людини, яка досягла духовної досконалості. Необхідно кожному християнину підніматися до Бога по сходах чеснот, щоб прийти до з’єднання з Богом і до виправлення своїх помилок. Господь Бог ще у давнину дав патріарху Якову у сні видінні: «Ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж неба, і ось Ангели Божі виходили й сходили по ній» (Бт.28:12). З часу Воскресіння Христового небеса стали відкриті для жителів Землі. Багато мучеників ще за життя стали схожими на ангелів, бо «любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом» (Рм.5:3 – 5).

Преподобний Іван написав книгу «Ліствиця», яка складається з тридцяти розділів, як би число років Ісуса Христа до часу Його виходу на першу проповідь.

Першими сходинками преподобний отець визначає зречення від земних уподобань. Потім слідують: відмова від страстей, благочестиве життя, послух, покаяння, пам’ять про смерть, плач, скромність. Далі розкриваються пристрасті та інші гріховні стани, даються вказівки для боротьби з ними. Потім зображується шлях доброчесної поведінки, основою якого є молитва. А верхній щабель «сходів» – це союз трьох чеснот – віри, надії і любові.

Всі ці сходинки пройшов й описав Іван Ліствичник. Кожна людина має пройти шлях приєднання до Бога. На першій ступені маємо обов’язки піклування нашими близькими і, незважаючи на земні турботи пам’ятати про Бога.

Тепер живуть люди у дуже неспокійному і грішному світі. Він вражений безмежним бажанням насолоди, земної розкоші і земного багатства. Засобами для цього є кар’єра, влада, гроші і заради чого людина готова зробити все. Яка мета? Щоб жити краще за земними мірками, тобто, остаточно задовольнити бажання тіла і цього тимчасового життя. Це найголовніші стимули, якими нині живе велика кількість людей. Людям потрібно відійти від цієї метушні, присвятити частину свого життя Богові і тільки тоді Господь прихилиться до нас. Іншими словами, піднятися по сходах духовної драбини з вірою.

Нині батько невиліковно хворого сина має пройти сходинки благодійності і віри. Віра – це благодатний дар людині від Бога. Першим кроком зусилля потрібно повірити і Господь допомагає нам. Тому батько вимовив слова: «Вірую Господи, допоможи моєму невірству». Він вірив і розумів, що без віри зробити нічого не можна. Євангеліє каже, Христос вірою цього батька зцілив сина. Тільки таким шляхом боротьби з собою потрібно йти, щоб догодити Богові і благати про допомогу Божу. Так йшли всі святі отці. Таким шляхом йде отець Богдан Іванюк, якому святкуємо 60 ліття життя. Його життя — це дар і маленьке євангеліє. Ви, отче Богдане, є родичем славного владики мученика Симеона Лукача. Владика своїм праведним життям придбав собі вінок у Царстві Небесному. Нині завдячуємо отцю Михаїлу Косилу, котрий приклав всі зусилля, щоб ви стали священником.

В житті потрібно бути настільки сильним, щоб жодна ситуація не вибила тебе із колії. Вчись учора, а живи нині та надійся на завтра. У житті бувають хвилини, які просто потрібно пережити. Якби не боліло пройти цей шлях, навіть, якщо він усипаний уламками скла і колючок, котрі потрібно ще з вірою з вірою перейти.

Висновки. Бог є вірним і виконує свою частину завіту, довершуючи діло спасіння людей й України. Він доказав це власною  хресною смертю і воскресінням! Нехай Його вірність допоможе нам бути віруючими. Ми сьогодні разом із тим батьком кажемо: «Господи, віруємо, поможи нашому невірству!». Лише на хресті ми пізнаємо справжню силу Божої любові і хочемо йти за Ісусом.

Пресвята Богородице Мати Божа Неустанної Помочі, Яка прославляється в Коломийській іконі «Це Мати твоя», вислухай наші молитви і змилосердися над матерями і дітьми України.

Господи за молитвами блаженного Миколая Чернецького стань щитом милосердя життя наших воїнів.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця нехай буде зо всіма вами! Амінь.

+Василій Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії.

с. Делятин

22 берещня 2026 р. Б.