Слово владики Василія на “Горі мучеників” у присілку Тісний, біля Микуличина

Вступ. Знак нелицемірної любові є прощення обрàз, бо так Господь Бог полюбив цей світ.

І). Історія духовного центру “Гора мучеників” у Микуличині. У день сотої річниці Фатімських об’явлень на Прикарпатті у присілку Тісний, біля села Микуличин, дня 13 липня 2017 року було освячено ще одну святиню – “Гору Мучеників”. На ній встановлено шестиметровий Хрест. Нижче збудовано капличку. Центральною фігурою ікони “Гора мучеників” є розп’ятий Ісус, з рук якого ангели збирають кров у чаші. Біля підніжжя Хреста зображені провідники УГКЦ: Єпископ Григорій Хомишин, митрополит Андрей Шептицький, кардинал Йосип Сліпий, а далі – мученики, які віддали життя за Христову віру. Зверху видно надпис “Кров Христа і кров мучеників є тією самою кров’ю, яка стікає з дерева Хреста”.

Життя мучеників – це духовне багатство українського народу, яке живить віру сучасників. Торгуватися кров’ю Христа і мучеників не можна. Їх мучеництво завершується солідарно зі Страстями Христа і стає одним цілим з нами. Новомученики своєю кров’ю запечатали навіки єдність української Церкви з апостольським престолом.

Ідею втілив у життя генерал у відставці Василь Яремчук. Пантеон українських мучеників знаходиться у процесі будівництва. Кожен, хто був убитий під час воєнного лихоліття чи у часи гоніння УГКЦ і віддав життя за віру буде на цій горі мати свою особисту пам’ятку.

У дивний і незрозумілий спосіб для людей Господь покликав п.Василя бути співучасником страждання українських новомучеників, призвавши до Себе його 34-річного сина Віталія, який допомагав коштами будувати святиню. Містика чи Божий знак? На цій горі маємо можливість порозважати над вірою, таїнством смерті і безперервного життя вічного.

ІІ). Віра в нинішніх часах. Багато людей хоч і не заперечують віру і визнають Бога, але з церковним життям не мають нічого спільного. Деякі люди вважають, що Бог знаходиться у їхній душі і Його слід шукати саме там, а не в збудованому людськими руками храмі. І тут пригадується один випадок священичого служіння. Дружина вирішила свого чоловіка привести до церкви. Вона вже й сама кілька разів ходила до церкви і почала приймати Євхаристію, ходила на молебні, а чоловік її відмовлявся. Все ж таки одного разу чоловік прийшов на подвір’я храму, а жінка дуже засмучена увійшла в середину. Священик вийшов познайомитися з ним. Дуже хороший і приємний чоловік, але відмовлявся зайти, тому, що у нього “Бог знаходиться у середині його душі”. Святий Дух дав світло знайти відповідь. “Скажіть, будь ласка, а снідаєте, обідаєте й отримуєте зарплату ви також у душі?”. Чоловік зніяковів, задумався і каже: “Ні!”. Тому, віра має проявлятися практично, а не теоретично і бути підтверджена безпосередньо нашими вчинками. Багато хто з нас вважає, що набагато важливіше бути хорошою людиною, ніж регулярно ходити до церкви.

Насправді нам вибирати як жити. Дуже часто людина вибирає власного і зручного “бога” для себе і впихає у свою душу. І цей неправдивий божок занечищує у душі все те, що було світле і справжнє. Ось наближається неділя, свята і великі празники, а людина з лінивства сидить на дивані і дивиться телевізор чи грає ігри, виснажуючи цей навколишній світ. “Вставай з дивану! Іди до правдивого Бога! Може бути запізно”. Старість часто вистеляє собі дорогу до аптеки, але не до Бога. Якщо скажеш сам собі, що у серці маєш Бога, але ти ніколи не жив Його Словом, не сповідався, не причащався, тоді знай, що справжній Бог давно не мешкає у твоїм серці. Серце чисте сотвори в мені Боже, і духа правого обнови в нутрі моєму”(Пс.50).

ІІІ). Боже Слово має властивість “розтинати” людське серце. Тому в Святому Письмі воно прирівняне до двосічного меча – розтинає і проникає того, хто проголошує, і того, хто слухає: діє на обидва боки. Інколи під час добре приготованої проповіді відчувається отой “розтин” свого серця. Слухаючи Слово Боже, ми розрізняємо, що Боже, а що – ні, розділяємо одне від іншого.

Мученики стали зернами, вкинутими в землю і дали великий плід у відродження України і Церкви. Коли вони проповідували, серця людей були “розтяті” і “розрізані”. Переслідувачі Христа розлютилися і скреготали зубами на них, бо Слово Боже відразу виявляє вміст серця: що в ньому знаходиться, чим живемо. Керівники народу сповнилися люті й гніву, бо це була злість на самих себе, однак постраждали від неї невинні люди – мученики. Стан отої люті виражений метафорою: заскреготали зубами. Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака та Якова й усіх пророків у Царстві Божім, себе ж самих викинутих назовні” (Лк.13,28). Відкинення Божого Слова, неприйняття правди про себе і перенесення на когось своєї власної люті – це початки пекла. Протилежною була постава мучеників. Вони були повні Духа Святого, віддали своє життя за Слово і побачили Ісуса й відкрите небо. Саме такі плоди має приносити проповідь для того, хто слухає її та приймає усім серцем. Особливо вражає контраст між відкритим небом і скреготом зубів, тобто відкритим пеклом для тих, хто відкинув спасіння.

Однак варто звернути увагу на один приклад з життя владики-мученика Миколая Чарнецького. У ніч з 10 на 11 квітня 1945 року його було заарештовано першою стацією хресної дороги для нього стала в’язниця НКВС по вул. Лонцького у Львові. Кат немилосердно наносив численні побої владиці Миколаю, але згодом цей мучитель розкаявся, просив прощення і навернувся! Мучеництво таких людей також було проповіддю того, що Христос переміг смерть і заради Нього можна навіть втратити життя. Смерть і страх не панують у тому, в кому мешкає Господь. Мученики були зернами, вкинутими в землю, давши великий плід. Кров мучеників є насінням християн (Тертуліан). Можливо, зараз ти думаєш, чи варто жити по-Божому, чи варто втрачати своє життя заради Ісуса, навіть у повсякденних ситуаціях, чи варто… Але ж може статися, що твоє життя стане пасхальною таємницею і буде джерелом навернення для багатьох нових Апостолів, котрі зараз знаходяться біля вас.

ІV). Теперішня російсько-українська війна – це трагедія обидвох народів. Страждання покинутих дітей, жінок, молоді в середовищі війни – це муки серця, яке кровоточить. Хрест на “Горі Мучеників” увібрав у себе усі ці тягарі світу. Покута перед цим святим хрестом і вчинки християнської любові дозволили чисельно розпочати святкування торжественного в’їзду Христа на “Гору Мучеників”, щоб знову воскреснути у серцях присутніх. У Гетсиманському саду краплі крові знову виступають на чолі страждаючого Ісуса і починається особиста трагедія Божого Сина. Людям легко думати про Божу велич, але надзвичайно важко прийняти Його страждання: Боже мій, Боже мій! Чому єси покинув мене?” (Мр.15,34). Ісус став самотній, хоча сам є Богом. Якщо не розуміємо цього, тоді нам не збагнути мук Христових. Усередині нашого серця маємо відчуття, ніби все це театр, бо і так усе відомо: Господь Воскресне! І навіть не усвідомлюємо, наскільки героїчним був наш Бог, беручи на себе нестерпний біль Розп’яття. Страждання і самотність ще недавно проголошеного Месією і насмішки зійди: із хреста, щоб ми побачили й увірували” (Мр.15,32).

Справжнє страждання позначає життєву історію Ісуса. Хрест прийняв у себе всі тягарі світу. Жінка, яка намащує Христові голову пахучою олією, – має співчуття до Його страждань. Це гідний поваги жест, але з нього насміхаються та критикують. Однак, цей учинок ніколи не буде забутий. Постараймося поспівчувати Богові замість того, щоб перекладати на Нього наші страждання, спробуймо розділити з Ним Його муки. Бажаєте отримати виконані ваші прохання, тоді уявіть Бога розіп’ятим і покинутим та наблизьтеся до Його страждань. Дорогі земляки, культура, поезія, пісні завжди мають величезну здібність співчувати болю і стражданням. Будьте поруч із Богом та витирайте Його рани, піт, допомагайте дихати на хресті, принесіть посудину з пахучою оливою і намастіть Його голову. Натовп кричав розіпнути Сина Божого, а ви зніміть Його Тіло з хреста, обійміть, наче Його Мати. Цей досвід допоможе зрозуміти сильну любов Бога не силою чудес, але співстражданням. Не залишаймо Ісуса самотнім перед несправедливою смертю, на яку Його засудили люди. Йдучи Хресною Дорогою за Спасителем, не зрікайтеся Його, як апостол Петро словами: “Не знаю Його”. Ніжно і делікатно посеред тиші співчувайте безмежним стражданням і болю Христа.

Висновки. “Встань, візьми відповідальність і змінюй світ навколо себе!”. Мученики своїм життям проповідували Слово Боже, а сьогодні ми за їхнім посередництвом отримуємо оздоровлення: хворі зцілюються, сліпі починають бачити.

Мощі українських мучеників випромінюють невидиму силу Божу так, що інколи аж дух перехоплює. У молитві за Україну просимо у блаженних мучеників миру та розвитку паломницького місця у Микуличині.

Нехай Пресвята Богородиця, Мати Божа Неустанної Помочі, якої празник завтра будемо божественно вшановувати, пересилає всі необхідні ласки на оздоровлення кожного хворого через заступництво святих та блаженних українського народу.

Господи, будь милосердним Лікарем та Цілителем душ і тіл важкохворих людей.

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської Єпархії

30 червня 2018 року Божого

Гора мучників, присілок Тісний


Послання і проповіді