Слово владики Василя Івасюка на похороні о. Руслана Босовича

«Бог же не є Бог мертвих, але живих,

Усі бо живуть для нього» (Лк.20:38).

Вступ. В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Всечесні отці, дорогі брати і сестри, скорботна родино. Цю Літургію і чин священичого похорону служимо за милосердя Боже для душі покійного отця Руслана Босовича.

І). Смерть о. Руслана Босовича – пароха храму св.Миколая у с.Озеряни прийшла до всіх нас несподівано. Хоча кожний священник добре знає, що треба бути завжди готовим до зустрічі з Богом, щоб здати Йому звіт за всі сповіді, відслужені Літургії, поручену спільноту вірних, а особливо за кожну людину. Вчинки людям через незнання рахуються за недосконалості, а для священника його неправомірні дії стають гріхом і це треба розуміти. Не приведи Боже дати комусь згіршення, то краще такому чоловікові на світ не родитися. Відповідальність священника дуже велика: за своїх вірних, за себе особисто. І за це все буде запитувати Ісус. Порятунком тут є правдиве покаяння і сповідь.

Бог має право кликати до себе в небесний дім кого захоче, коли захоче та з будь-якого місця. Він ні з ким не говорить про нашу смерть, ані не звільняє нікого від смерті. Він є Творцем нашого тіла і душі, повновладний господар часу й вічності. Тому ми всі стоїмо перед Богом смиренно зі страхом і трепетом.

За Божим наказом людина покидає земне тіло і стає подібною до Бога. Люди, які заслужили жити у Божому Царстві, не втрачають своєї подоби, а ті люди, які своїм земним життям не удостоїлися бути гідними Божого Царства, втрачають свою подобу і будуть очікувати Страшного Божого суду у вогненному озері (пор.Од.20:13-15).

ІІ). «Бог же не є Бог мертвих, але живих, усі бо живуть для нього» (Лк.20:38). Земне коротке життя триває 70 від сили 80 років, а вічне життя починається після смерті. Саме тому цим життям потрібно дорожити, берегти його як святиню, адже воно подароване нам Богом для того, щоб через нього заслужити собі вічне життя. Немає людини, яка жила б і не згрішила, немає людини чистої від гріховної скверни, навіть якщо вона прожила один день на землі (пор.Йов. 14:4–5). Всі ми в гріхах народжуємось, в гріхах живемо і в гріхах помираємо, але Господь дає нам всі засоби для спасіння і час приготування до вічності. На землі можемо щось змінити, а після смерті вже не зможемо покаятися. Тоді душа залишається наодинці зі своїми пристрастями, з якими боролася під час земного життя, а вони у вічності стануть пекельними муками. Там нас чекають дві речі: суд, милосердя Боже або вічні муки.

ІІІ). Апостол Павло про вічне життя. Собором священників служимо Божественну Літургію і відправляємо похоронні молитви за новопреставленого священноієрея Руслана. Нині його душа промовляє до нас через слово апостола Павла. треба глибоко призадуматися над посланням до Коринтян, котре навчає, що «сіється в тлінні, а встає у нетлінні; сіється в безчесті, а встає у славі (І Кр.15:42-43), «не всі ми помремо, але всі перемінимося (І Кр.15:51). І далі апостол Павло кидає виклик смерті: «Де твоя смерте, перемога? Де твоє, смерте, жало?» (І Кр.15:55). Перемога смерті над людиною зосереджена у гріху! Одначе, людина через хрещення і покаяння може перемогти гріх і завдати йому смертельного удару, тобто знищити в собі старого і непослушного Адама.

Тому справжній християнин не вмирає, бо тлінне тіло одягнулося у Божу благодать. Кожна людина мусить відійти з цього світу і нікого ця доля не може оминути. Хто народився, той має перейти через вузькі двері смерті. Цей перехід спричиняє великі болі і страх, але на виході стоїть переображений Господь і каже до кожної людини: «Прийди!» (Од. 22:20).

Смерть ніколи не приходить миттєво. Вона триває відносно довгий час. По-суті тіло старіється або приходить у непридатний стан для проживання у ньому душі, починаючи від самого народження. Священикам раджу перечитати перший розділ із пророка Єзекіїля, де йдеться про пастирів, а також з першої глави до Коринтян, де йдеться про кінцеву перемогу Христа над смертю. Ось таке Слово Боже!

ІV). Коротка біографія. На 46 році життя відійшов до вічності о. Руслан Босович – священнослужитель Коломийської єпархії, Обертинського протопресвітеріату. Отець Руслан народився 11 травня 1973 року в м. Івано-Франківську. У 1980-1990 рр. навчався в місцевій середньоосвітній школі №2.

З 1991 по 1996 рр. навчався в Івано-Франківському Теологічно- Катехитичному Духовному інституті. 1998 р. — одружився.

Дня 14 квітня 1999 р. — прийняв з рук владики Павла Василика піддияконські свячення. Дня 17 березня 2002 р. прийняв ієрейські свячення від Павла Василика.

V). Прощання. «Бог же не є Бог мертвих, але живих, усі бо живуть для нього» (Лк.20:38). Помер отець Руслан у час Різдвяного посту, перед народженням Сина Божого. Вифлеємська зірка врятує його від Ірода та приведе рятівною дорогою до Бога – люблячого Батька. У скорботі схиляємо голови перед світлою пам’яттю новопреставленого священнослужителя. І з глибини серця висловлюють християнське співчуття Єпархіальна курія, духовенство та вірні всього села Озеряни родині спочилого, близькі і знайомі.

Ми стоїмо навколо труни, де лежить тіло покійного о.Руслана, яке передаємо землі і молимось за його душу. Просимо Господа простити померлому всі гріхи, а вічна пам’ять про нього буде добрим прикладом.

Дорога мамо і родино, дякуємо вам за вашого сина, який став священником. Вам дуже важко відпроваджувати його до вічності. Осиротіла парафія. Люди втратили доброго пастиря. Маємо тверде переконання про те, що Господь упокоїть душу Свого священика в оселях праведників!

Пресвята Богородиця, Мати Божа Неустанної Помочі, наша Мама, випросить милосердя у Свого Сина Ісуса Христа для священника Руслана на справедливому суді. Нехай земля для його тіла буде пухом, а душа отримає на Божому суді милосердя Боже. Амінь.

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії

 

2 січня 2020 року Божого

с. Озеряни 


Послання і проповіді