«Чувайте, стійте у вірі, будьте мужні, кріпіться.

Нехай усе у вас діється у любові»

(І Кор 16:13- 24).

Вступ. Дорогі в Христі брати і сестри! Ісус Христос прийшов відкрити людям очі, щоб вони побачили і вухами почули про Царство Боже, яке досягається сумлінною щоденною працею у винограднику, а саме: у сім’ї, родині, на служінні, державі і т.д.

І). Неділя про виноградник і виноградарів. Минулої неділі один багатий юнак запитав Спасителя, як йому увійти до вічного життя, бо все виконав. І тому запитує Ісуса, чого йому ще не вистачає. Відповів Ісус: «Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною» (Мт.19:21). Іншими словами, Ісус запропонував багатому відмовитися від бізнесів, піти за Ним, чесно працювати у винограднику і завжди жити у повній гармонії з природою. Господь сам уважно спостерігав за співом пташок, поведінкою звірят, ростом польових квітів; дивився куди падає зерно; як росте пшениця разом з бур’янами. Ісус порівнює Царство Небесне до природного росту зерна гірчиці та найчастіше описує приклад поведінки виноградарів у винограднику.

Вже у Старому Завіті псальмопівець підносить свою молитву до висот, промовляючи: «О Боже сил (…)! Споглянь із неба й подивися; навідайся до лози цієї, до пагінця, що твоя правиця посадила, до парости, що укріпив єси для себе. Ті, що вогнем її спалили, стяли, нехай погинуть від погрози обличчя твого. Нехай твоя рука буде на чоловікові твоєї правиці, на сині людськім, що його укріпив єси для себе.» (Пс. 80:15-18). Це також молитва, яку єпископ промовляє на початку Архиєрейської Літургії благословляючи свічками всі чотири сторони світу.

Пророк Ісая говорить, що Господь посадив виноградник на родючім схилі. Він розкопав його, очистив від каміння й насадив у ньому вишукану виноградну лозу, а серед нього збудував винотоку, та й сподівався, що вона вродить добрі грона. А вона вродила кислий виноград і тому Господь хоче розібрати огорожу виноградника, щоб його спустошили люди. Пророк Ісайя каже, що насаджений Господом виноградник – це окремий дім, тобто держава, кожного народу (пор.Іс.:5:1-7). Отож, у Старому Заповіті ця мова про виноградник взята за приклад з життя ізраїльського народу, якого Господь визволив з єгипетської неволі. Цей народ – подібний до виноградної лози, якою піклувався Господь й очікував вдячності від працівників. Однак, виноградарі виявилися крадіями і забирали весь урожай собі. І тому Господь дозволив цей нечесний народ завоювати іншим народам, котрі переселили його у Вавилонську неволю. «Оті доми численні опустіють, доми великі й пишні будуть без мешканців» (Іс.5:9). Страшні слова! Подібно мається справа і з Україною. Господь сотні років виводив нас із неволі, тобто з Вавилону інших народів, і дав нам виноградник-державу на початку 1990 років одну із найсильніших у світі. На жаль, корупція, пошуки зранку напоїв, бенкетування днями, відкинення Бога нашими провідниками, бажання замінити подружжя між чоловіком і жінкою на подружжя між двома особами, а «на діла Господні не вважають і вчинків рук його не бачать» (Іс.5:12). Через брак любові християнської, формальне виконання Заповідей Божих і призводить до терпіння та винищення народів.

Пророк Ісайя описує бунт працівників виноградника і тому Господь винаймає підприємство іншим працівникам, котрі будуть оберігати його і своєчасно приносити Богові плоди. Цей Виноградар, народжений у Вифлеємі Христос, передає Церкві управління, яка знаходиться на Петровій скелі. Притча про чоловіка-господаря, що насадив виноградник адресована по всі часи і до всіх народів, яких Господь бажає спасти. Та не всі працівники гідні цього покликання, не всі приймають Божий дар. Такими можуть бути і сучасні робітники виноградника. Отож, ця притча може бути пересторогою також для України та нашого народу. Перш за все треба добре пам’ятати, що Христос є власником нашої держави, а люди орендаторами її та всі покликані чесно виконувати свої обов’язки (пор. Лк.17:10). Сьогодні у цьому Божому винограднику знаходяться різні працівники. Одні добрі, святі, що заради віри у Христа готові віддати своє життя. Інші, наживаються плодами народу і руйнують Україну своїм скандальним життям. Правдиво писав Шевченко «Той мурує, а той руйнує».

ІІ). Виноградарі в теперішний час так само продовжують працювати у своїх державах-виноградниках з волі Божої. Пройшло 75 років з дня ядерних бомбардувань японських міст Хіросіми й Нагасакі, здійснені збройними силами США. Наприкінці Другої світової війни дня 6 серпня 1945 року атомна бомба «Малюк» була скинута на Хіросіму, а 9 серпня 1945 року бомба «Товстун» — на Нагасакі. Два атомні вибухи забрали сотні тисяч людей: діти, молодь, старші, хворі і просто здорові люди. Це нічого нас не навчило. Збільшилося число країн, володіючих атомною зброєю і вже ніхто не підписує договорів про роззброєння. Нині всі погрожують зброєю один перед одним. Одна справа коли боєць б’ється з іншим, або літак з літаком. Нині існує дуже підступна справа, що бомблять мирне населення. Насправді це закон війни. Скільки газів, скільки поганої зброї виготовляється для масового знищення людини людиною. Ми не знаємо якої невідомої руйнівної сили виготовляється у таємних лабораторіях. Зло обійняло світ і ми це вже відчуваємо через війни і пандемії, що зупиняють світ.

Заборони, домовленості не допоможуть, знищення ядерної зброї також неможливе. Ми виробництвом зброї переповнені і ніхто не може цього зупинити. Егоїзм разом із гордістю переповнили людські серця і вони переливаються через вінця і саме це зумовлює гонку озброєнь. Перебороти егоїзм і гордість можливо тільки Божою благодаттю і так зупинити безумне виробництво зброї. Божа благодать – це є надія людства, включаючи коронавірус, котра нас поступово може протверезити. Любов людини до людини кричить і благає скласти зброю, бо іншої дороги просто немає. Тоді почати відновлювати християнські зв’язки між собою і шукати нових можливостей розвитку. Попередніми шляхами розвитку йти неможливо: ні думками, ні розумом, ні почуттями, тобто нічим, що було до цього часу. Все що було досі – збудовано на егоїзмі і цим користуватися більше не можна. Отже, треба дивитися на егоїзм і гордість як на гріхи людські, а на ближнього свого дивитися як на справжнього друга і чесного працівника виноградника.

ІІІ). «Чувайте, стійте у вірі, будьте мужні, кріпіться. Нехай усе у вас діється у любові» (І Кор 16:13- 14). Папа Франциск навчає, що необхідно просити прощення за свої гріхи та за гріхи злих працівників, котрі руйнують виноградники і розкрадають Божі плоди.

Пам’ять народу складається із пам’яті кожного і становить національну свідомість, гідність і гордість. Гордитися маємо ким – Василем Стусом, який загинув в радянських таборах і знаємо про нього якось поверхово. В ніч з 03-04 вересня 1985 року у карцері радянського концтабору у Пермі обірвалося життя українського поета Василя Стуса від переохолодження. Він проживав з батьками у Донецьку і був четвертою дитиною у сім’ї. Закінчив школу зі срібною медаллю і потім закінчив інститут з червоним дипломом. Працював учителем української мови і літератури. Поет шістдесятник. Він працював у винограднику на українській землі, а нині приходить до нас народжений у дусі віри й «істини, якого світ не може сприйняти» (Ів.14:17). В поета є відчуття Бога, переданого батьками. Його вірш «У мені уже народжується Бог» легко зрозуміти, бо мова перегукується з «Перебендею» Шевченка. Поет Стус – гідний шани великої людини, яка віддала своє життя за Україну, будучи чесним працівником у Христовому винограднику, котрий всеціло віддав своє життя Богові й Україні. Це приклад для наших виборців й обраних та молоді.

Тому за грішних працівників суспільства, за кожного жителя України і тих, котрі вбивали добрих будівничих нашої держави треба покутувати, щоби вони усвідомили особисті гріхи, розпізнали власні помилки, злочини та рани завдані в минулому і тепер Україні, бо знову зайдемо у неволю. Покута, молитва і піст допоможуть стати єдиним народом в Українській державі і відкрити двері до Царства Божого так, як це було за Володимира Великого.

Висновок. Господь – «путь, істина і життя» (Ів.14:6) є власником нашої держави, а ми тільки працівниками, котрі незважаючи на спекотні дні повинні виконати свої обов’язки. Зарплата залежить повністю від доброти Господа.

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, допоможи у любові послужити людям і Богові, щоб оминути долю злих працівників.

Господи, своєю благодаттю скріпи всіх людей мужньо вистояти у вірі серед багатьох спокус, віддаючи належні плоди за свого життя Богові.

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії

6 вересня 2020 року Божого

м.Коломия