Вступ. Сьогодні 20-річниця з дня смерті священика Переслідуваної Церкви отця мітрата Михайла Косила. І тому хочу зосередити увагу не тільки на особі Вчителя, але й на деяких свідченнях його учнів – о.Богдана Іванюка, о. Івана Лейб’юка та книги автора Будз ««Греко-католицькі миряни в умовах повоєнної ліквідації УГКЦ в Галичині».

І). День пам’яті і час споминів. Пані Будз К. М. у книзі «Греко-католицькі миряни в умовах повоєнної ліквідації УГКЦ в Галичині» описує, що батьки о. Михайла Косила з Івано-Франківщини разом з іншими парафіянами відійшли від церкви, коли внаслідок заміни звичних обрядів «московськими» зрозуміли, що «священики – зрадники» [13, с.2]. Сестра Ангелина Чайка згадує, як докоряла священику за перехід у РПЦ: «Отче, що ж Ви зробили? […] Я Вас не вчу, отче, но я так від щирого серця хочу, щоби Ви були там, де я – в небі, а не щоби Ви були десь» [20, с.13]. Подібні висловлювання свідчать, що багатьом мирянам було притаманне трактування «возз’єднання» як зрада своєї віри і втрата спасіння.

Дивлячись на хресну дорогу о.Михайла Косила думаєш, що живеш і не знаєш, що може трапитись з тобою за секунду. Дора – це кузня священиків, монахів і монахинь та єпископів Переслідуваної Церкви. Зі смертю отця мітрата Михайла Косила ми по людськи втратили надзвичайно сильну духом людину. Іншими словами, Церква втратила Священика, Вчителя, Людину і просто українця-патріота.

ІІ). Таємна семінарія отця Михайла Косила – це приклад служіння в часи підпілля УГКЦ. Історія УГКЦ у підпіллі вміщує багато історій шляху служіння та покликань драматичних, показових і майже неймовірних. Одна із них – це історія отця Михайла Косила й підпільної семінарії в селі Дора біля Яремча, створеної на початку 70-х років ХХ ст.

Про таємну семінарію в Дорі, знамениту пасіку священика і церкву на стриху розповів у програмі «Добра розмова» від 20 грудня о. Богдан Іванюк – племінник єпископа Симеона Лукача. Богдан Іванюк був семінаристом у катакомбній Церкві, а нині він є парохом у смт. Делятин Івано-Франківської області. Блаженний Симеон благословив Михайла Косила на священство у 1958 році і в тому ж році отець Михайло був заарештований – за те, що збирав підписи, щоб зачинену церкву Святого пророка Іллі в Дорі повернули греко-католикам. На перший погляд нерозсудлива акція в умовах переслідування Церкви і закриття храмів та ув’язнення священиків – це зовсім неможливо. Однак все ж таки вдалося зібрати 1250 підписів мирян, тобто люди не побоялися заявити про свої переконання. Отець Михайло був послідовником новочасних мучеників віри, яких у ті часи було дуже багато. Провідники підпільної УГКЦ розуміли, що одне із важливих завдань – це виховання молодого покоління священиків, оскільки старші душпастирі були репресовані і майже винищені. Так постала підпільна духовна семінарія в Дорі, яка діяла від 70-х років аж до проголошення Незалежності України. Підпільна духовна семінарія розміщувалася в хаті о.Михайла Косила в Дорі, тепер – це музей підпільної УГКЦ.

Хата отця Михайла стала підпільною церквою і семінарією, в якій навчалися всі кандидати до священства. Відчуваючи своє покликання, молоді люди приймали необхідну науку і найважливіше проходили формацію (жертовність, милосердя), щоб нести віру в ті тяжкі часи людям.

Семінарія отця Михайла Косила була швидше спільнотою і середовищем, яке він організував у межах свого дому. Там таємно навчалися і читали церковні книги, вели бесіди, молилися, вчилися служити Літургію. На стриху свого дому отець Михайло облаштував, фактично, зменшену модель церкви. Для своїх учнів він був духовним батьком і прикладом служіння до кінця. Рівночасно він мав свою пасіку в урочищі «Бòгдан», що в Поляниці, де працював, молився, навчав та пригощав людей медом.

Усі вихованці підпільної семінарії в Дорі приймали свячення у неодруженому стані. Це зумовлювалося готовністю до переслідувань з боку КДБ – у 70-ті роки цей тиск був не таким гнітючим і фатальним, як у 40-і, коли за служіння УГКЦ засуджували на десятиліття заслання чи на смерть, але все ж таки. «Якби мене судили, а поряд були дружина й діти, я не впевнений, що витримав би і не зрікся. Найбільше можна було послужити, будучи вільним…», – казав отець Михайло.

З «косилівської» семінарії вийшли понад 20 священиків, серед яких – митрополит Тернопільсько-Зборівський УГКЦ Василь Семенюк. Отець Богдан Іванюк належить до так званої третьої генерації греко-католицьких священиків, які навчалися у часи підпілля у 80-х і були висвячені на початку 90-х, у переддень Незалежності України. Вихованці семінарії Михайла Косила служать найбільше у Коломийській єпархії, а також за кордоном.

Отець Михайло надихнув до священичого покликання багатьох – зокрема Блаженнішого Святослава. Батьки майбутнього Глави УГКЦ були близько знайомі зі священиком і часто брали участь в підпільних богослужіннях.

На сьогодні ведеться дослідження феномену служіння й виховання нового покоління священиків в умовах підпілля й переслідувань впродовж десятиліть. Це важливий матеріал в історії УГКЦ і в історії України ХХ століття є свідченням боротьби і вірності Христові й віри в Євангелію.

ІІІ). Свідчення отця Івана Лейб’юка про навчання у підпільній семінарії о.Михайла Косила і його парафіяльну діяльність у Дорі. Юнак Іван Лейб’юк виховувався у підпільній семінарії разом із іншими хлопцями. Найважливішою ділянкою праці отця Івана є робота з дітьми та молоддю. Він у школі веде гурток «Християнської етики», а старшокласники здають екзамен й отримують посвідчення. Діти добровільно залишаються після занять на уроки. Отець купує їм молитовники, катехизми, Біблії, вервички. Оскільки після шостого уроку діти хочуть їсти, тому отець парох купує їм свіжий хліб печений на дровах, сир, мандарини, цукерки, заварює чай, заохочує призами. Створені отцем музичні гуртки, щоб діти співали і грали на різних духовних заходах. Часто в різних парафіях ставлять вертепи під звуки скрипки, акордеона, сопілки, баяна. Молодь перевдягається в гуцульські та бандерівські строї, пише свої сценарії і пісні. У Різдвяний час закінчується коляда, а у Великий Піст починаються хресні дороги, які проводяться щодня за участю молоді. Наприклад, у Страсну п’ятницю діти відвідують плащаниці у Коломийському, Косівському, Надвірнянському районах. Новозбудована каплиця у школі служить для молитви, особливо людно в час свят або перед екзаменами.

Щороку відвідують храми Львова, Києва, Майдану, бо там наша історія. Найкращі діти отримують приз – поїздка на море. Між дітьми розподілені обов’язки упродовж дня: їжу готують на вогні дівчата, а хлопці шукають дрова. Іншими словами, світлої пам’яті о.Михайло Косило має своє продовження у своїх учнях.

Висновки. Отець Михайло не помер, він неначе пішов у далекі і широкі полонини та продовжує проповідувати до нас і через 20 років після смерті, кажучи: «Продовжуйте жити, праведно і не тратьте надаремно жодної хвилини». Його учень Блаженніший Святослав у своєму зверненні на Всесвітній день убогих повчає, що після смерті: «Залишиться вам одне – те, що ви дали вбогому».

Отець Михайло Косило підготував до священства кілька десятків душпастирів. Згадаємо його і деяких учнів нашого Вчителя, котрі також пішли у кращі світи: о.Іван Качанюк, о.Василь Івасюк, о.Василь Івасишин, о.Михайло Багрій, о.Петро Грещук й о.Андрій Григораш. Молимося за них.

Наш Вчитель о.Косило посіяв у душах своїх студентів любов до Бога й України. Сильніше ніж Бог тебе ніхто не любить. І де б ти не шукав любові – такої любові не знайдеш ніде. Навчив молодих хлопців жити по совісті. Потім зітхнув полегко і тихо пішов за межу життя. Вічная пам’ять йому та блаженний упокій його священникам.

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії