В Україні існують більше 500 позаконфесійних спільнот християнського руху “Матері в молитві”. Щодня у світі кількадесят тисяч учасників руху різного віку моляться за своїх рідних. І в їхньому житті трапляються справжні дива, , пише “Експрес” .

Вражаючі історії про силу материнських молитов я почула в Коломиї, на VI єпархіальному з’їзді  учасниць “Матерів у молитві”.

Тихі розмови, молитви, зосередженість, усмішки, сльози і обійми. Жінки та  дівчата  різного віку сходяться до Святопреображенського катедрального собору УГКЦ.   Більшість пань і панянок—у вишиванках, на шиї голубі шалики із зображенням Діви Марії та різних церков. Мені пояснюють, що це ознаки учасниць руху “Матері в молитві”. На середину храму виходить поважна пані середнього віку. Це Марія Андрусяк, координаторка єпархіальної спільноти, колишня вчителька музики, мама трьох синів та бабуся п’яти онуків.

Див. також “Материнська молитва об’єднала жінок із різних парафій Коломийської єпархії”

“Рух “Матері в молитві” започаткували  в 1995 році в Англії дві побожні жінки, Вероніка Вільямс та дружина її брата—Сандра.— розповідає пані Андрусяк. —Англійки вирішили багато молитися за своїх дітей. Згодом обидві дивним чином збагнули, що Бог хоче від матерів та бабусь з усього світу більше молитов”. Наразі рух “Матері в молитві” поширений у 80 країнах світу. В Україні рух започаткували в 2000 році у Львові при Архикатедральному Соборі святого Юра з благословення Патріарха Любомира Гузара. Зараз у нас діють  більше 500 спільнот руху при різних храмах. Скільки є учасників спільноти в Україні та в світі, наразі невідомо, бо щотижня вона змінюється”.

Незважаючи на назву, стати учасником руху можуть особи віком від 12 і до 100 й більше років. І не лише матері, але й бабусі, неодружені дівчата, бездітні жінки, чоловіки (щоправда їх небагато—авт.). До речі, рух “Матері в молитві” — позаконфесійний. В Україні у русі найбільше вірян УГКЦ та ПЦУ, зрідка є  баптисти й християни віри євангельської. Збираються учасники спільноти у своїх парафіяльних храмах раз у тиждень. Хто не може прийти до храму, допомагають сучасні технології: у соцмережах є щоденні онлайн трансляції зборів “Матерів у молитві”. Долучитися до них може кожен охочий.

Учасники руху моляться або своїми словами, або читають молитви зі спеціально укладеного для них молитовника. Після молитви кожен може попросити, щоби за його дітей, онуків, родичів чи знайомих помолилися особисто. Згодом учасники руху проказують вголос, що довіряють своїх дітей та родичів Богові, пишуть записки з іменами та вкидають у кошик, який передають в монастирі. І ченці й черниці моляться за тих, кого записали. Далі люди, за бажанням, розповідають про вислухані молитви.

“Ця інформація не для скептиків, — каже пані Марія, — але після молитов учасників руху бездітні пари народили здорових чудових діток, хворі малюки одужали,  хто з допомогою лікарів, а хто й без ліків та лікарень. Та ми в жодному разі не заохочуємо не звертатися до лікарів, навпаки, як є хвороба, радимо йти лише до фахівців, і молитися, аби Бог послав хороших медиків”. До речі, учасники руху не лише моляться, але на своїх парафіях допомагають дітям з особливими потребами, бідним, хворим, сиротам, одиноким перестарілим людям, збирають допомогу воякам на Схід.

Історії жінок, які приїхали на з’їзд, —вражають. 57-річна Василина Паньків, мати п’яти дітей з Коломиї каже, що переживала  різні моменти: діти хворіли, дорослішали вчилися, шукали роботу, одружувалися. “За кожного я дуже переживала, але з “Матерями в молитві” я стала спокійнішою, терплячішою,—каже пані Василина. — Зараз в мене велика чудова родина, сини, доньки, невістки, зяті, онуки, за всіх постійно молюся”.

50-річна Ольга Попович—приклад надлюдської сили і всеосяжної любов. Жінка, пройшла понад 100 кілометрів босою пішки з села Люча Косівського району до Зарваниці. Дорогою молилася, аби її 27-річний син повернувся зі Сходу живим і здоровим. “Мого сина призвали а армію та відправили на Схід,— розповідає мужня матір. —Він  пішов без вагань, казав, що так мають чинити всі чоловіки українці, які можуть служити. А я дуже переживала, і цілими днями молилася. Хоча не сиділа та не стояла на колінах, в а виконувала різну домашню роботу. А згодом пообіцяла Богові пройти босою пішки до Зарваниці разом з учасницями руху “Матері в молитві”. Перші 10 кілометрів були нестерпно важкими, я думала, що не дійду. Та, як уявила, що можу не побачити сина, то де й сили взялися. Я дійшла. Син повернувся живим і здоровим”.

Автор: Сабіна Ружицька

Фото: прес-служба єпархії