«Нині відпускаєш раба Твого (…)

З миром» (Лк. 2:29)

Вступ. В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа! Життя на землі – це школа дозрівання віруючих людей, що прагнуть стати гідними громадянами Царства Божого.

І). «Нині відпускаєш раба Твого (…) з миром» (Лк. 2:29). В часі Стрітення ці слова вимовив праведний Симеон, взявши маленького Ісуса на руки. Колись так хресні батьки взяли маленького Григорія на руки під час хрещення, бажаючи йому здоров’я і многих та благих літ, просили у Бога доброї долі. І так сталося, що Господь благословив маленькому хлопчикові зі Снятинщини прожити 76 років і закінчити свою місію в Коломиї священиком.

Праведний старець Симеон спокійно приймає свою долю і благословляє Боже Немовля на місію – спасіння людей всього світу. Стомленими устами Симеон вимовляє радісно «Нині відпускаєш раба Твого… з миром» (Лк. 2:29). У цих словах відчувається остання прощальна пісня, а також сподівання й побажання молодому поколінню на успішне служіння людям. Тепер він повинен готуватися до смерті, яка вже не забариться.

Подібно і наш душпастир разом з дружиною виховали трьох дітей, дочекався онуків, а що найважливіше – це допомогли багатьом молодим хлопцям осягнути священичий сан. Багатьох мирян разом з дружиною навернули до Бога. І ця місія подружжя Юрахів – Григорія і Марії була подібна до праведних Симеона і пророчиці Анни. Вони своїх дітей і молодих хлопців неначе брали на руки та приносили Богові в дар, допомагаючи їм знайти своє покликання. Однак, на 76 році життя Господь покликав отця до себе, залишаючи дружину Марію разом з дітьми. За таких обставин нелегко зберегти спокій духа родині, одначе у молитві «Отче наш…» молимося «Нехай буде воля твоя».

Отець Григорій колись був життєрадісним і з нерозтраченими силами. А нині він просить своїх дітей, молоде покоління священиків берегти своє здоров’я і кожний рух використовувати тільки на добрі справи. Колись прийде і до молодих час звіту перед Богом, тобто хвилина смерті і тоді треба бути відповісти за кожний свій вчинок, кожну думку, погляд, молитву і т.д. Це остання проповідь отця Григорія до кожного з вас.

Покійний промовляє до вас моїми устами, кажучи: «Час ще залишається, щоб загладити минулі помилки і заново переглянути життя. Життя дуже коротке і дається Богом тільки один раз! А ми його ще більше вкорочуємо. Ображаємося, сквернословимо! Показуємо свою гординю! Коли можна сміятися, радіти, спілкуватися, дарувати любов один одному й отримувати її взамін! Шануйте один одного, щоб безстрашно зустріти смерть і радісно вигукнути: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, (…) з миром». Любіть Україну!» .Так може навчати і радіти людина з чистим серцем.

ІІ). Приготування до зустрічі з Богом, тобто до особистої смерті. Людина завжди перед смертю має страх. Запитайте себе: «Чому?». Перша причина – люди ніяк не можуть знайти сенс свого існування; друга – перегони за багатствами світу цього; третя – люди за життя не думають про небо і про вічність, а в останній хвилині все відкривається перед людиною. Більшість людей не знає для чого вони живуть і тому легковажно витрачають час на дуже непристойні відпочинки. І тоді людина наповняється порожнечею. Насправді потрібно одного – виконати Божу волю! І в цьому полягає сенс життя!

Приклад. Уявіть собі двох людей. Один – забезпечений грошима, машинами, пенсією, онуками, славою, тобто усіма земними благами. Другий – принижений і зневажений, бідно вдягнений, часто хворий, котрий для всіх є тягарем і якого усі хочуть позбутися. Між ними існує зовнішня незглибима різниця! Та ось обидва вони помирають: один у розкішному гробі, серед квітів, вінків та іншої похоронної декорації; а другий – у звичайній скромній труні, і весь його похорон надто бідний. Після їхньої смерті вся ця зовнішність стала однаково байдужою і для багатого, і для бідного. Запитаймо себе: «А в чому ж лишилася відмінність?». Різниця в тому, що кожний з них мав своє внутрішнє багатство і насамперед – це віра і совість. І це ще питання: «Чи не виявиться згодом, що знехтувана і нікому не потрібна людина виявилася багатша душею перед Богом, аніж померлий багач?». Тому всі наші зусилля слід витрачати на добрі справи, котрі оправдають нас перед Богом. Все інше жорстоко засудить нас і грішні турботи будуть відкинуті Господом. Тому значно розумніше є ті самі сили і час віддати удосконаленню душі, творячи добро людям. Від цього залежить наша вічна доля. Ось чому така страшна смерть для людей!

ІІІ). Чин похорону отця Григорія Юраха – це молитва Церкви. Вона призначена принести допомогу спочилому і зменшити йому терпіння у чистилищі. Молитви монаха Івана Дамаскина пригадують всім тут присутнім дуже важливу правду: «Яка житейська насолода буває вільна від печалі? Яка слава стоїть на землі незмінна? Все від тіні слабше, все від снів облудніше: одна мить — і все це смерть забирає. (…) О горе мені: який подвиг довершує душа, коли розлучається з тілом! О горе: як тоді плаче вона, і немає нікого, хто помилував би її. До ангелів очі підносить — даремне молиться; до людей руки простягає — немає, хто поміг би. Тому, (…) просім у Христа упокоєння для переставленого, а душам нашим великої милости. Все суєта людська, що не залишається по смерти: не залишається багатство, ні супроводить слава, бо коли прийшла смерть, все це пропало. (…). Де є мирська пристрасть? Де мрія про дочасне? Де золото і срібло? Де множество рабів і гамір? Все порох, все попіл, все тінь. Але прийдіть, закличмо до безсмертного царя: Господи, сподоби вічних благ Твоїх переставленого [Григорія] від нас.» (Гласи 1-4).

Смерть тата родина переживає дуже тяжко у будь-якому віці. Все нагадує про втрату рідної людини і викликає сильний душевний біль. Важко рветься зв’язок з дітьми і це є болючим ударом. Людина забуває про все і мозок у цей момент неначе відключається. Болить не тіло, а душа. Тоді неможливо нічого зробити, щоб цей біль припинився швидко. На лікування душевної рани потрібен час. Сльози можуть приносити полегшення. Горе, гнів, провина, образа і плач тісно переплітаються у цій хвилині. Співчуваючи родині, допомагаємо пережити горе. Втрата близьких – це природний і закономірний етап життя.

ІV). Прощання й останнє цілування на похороні отця Григорія Юраха. Отець Григорій невтомно працював щодня, несучи свій хрест протягом 52 років священичого служіння. Він виніс свій хрест на гору Голгофу і залишив його, щоби прославитись у вічності. Новопреставлений залишив там хреста, на якому є свої і людські незліченні терпіння. Отець Григорій тепер може сміливо повторити слова апостола Петра на горі Таворі: «Господи добре нам тут бути».

Народився 3 березня 1944 року в с. Ганьківці Снятинського району. Середню освіту з 1951-1961 рр. здобував у Підвисоцькій середній школі. 1961 року одружився, має трьох дітей.

З 1964-1968 рр. навчався в Одеській духовній семінарії. 13 грудня 1967 р. прийняв дияконські свячення, а 19 серпня 1968 р. отримав ієрейські свячення.

1968-1973 рр. — був настоятeлем Свято-Миколаївської церкви с. Чорнолізці, Тисменичанського деканату.

1973-1978 рр. — настоятель Свято-Успенського храму с. Чернятин. і декан м.Городенки.

1978-1990 рр. — настоятель Свято-Михайлівського храму м. Коломиї, а також декан Коломийський.

8 серпня 1990 р. повернувся в лоно УГКЦ. Служив у храмі св. Миколая с. Дебеславці, с. Воскресінці і м. Коломия, де створив громаду церкви Святого Миколая і 19 грудня 1996 р. єпископ Павло Василик посвятив церкву.

За роки служіння багато зусиль докладав для розвитку УГКЦ і Коломийської єпархії, зокрема будуючи собор Преображення Христового.

Був деканом Печеніжинським до 9 листопада 2015 р. служив на парафії Воскресіння Христового с. Воскресінці до 10 грудня 2015 р. Відтак служив на парафії церкви Святого Миколая Чудотворця м. Коломия був парохом до 16 лютого 2017 р. За багатолітню працю отримав іменування почесного пароха.

У скорботі схиляємо голови перед світлою пам’яттю новопреставленного о.Григорія Юраха. Єпархіяльна курія, духовенство, родина та парафіяни складають щирі молитви і співчуття родині спочилого.

Висновки. Час останньої зустрічі з Богом не залежить від нашого бажання ані від нашої готовності. У викопаній ямі розміром метр на два і на півтора, закінчуються посмішки, зупиняються спори, зникають лицемірство і впертість, жадібність і краса, багатство і гордість. Ми живемо у світі, де похорони важливіші за покійника, де весілля важливіше від любові, де зовнішність важливіша за розум. Ми живемо в культурі, де зовнішня обгортка важливіша за внутрішнє наповнення.

Нехай на радісні слова о.Григорія «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, (…) з миром», відкриється Небо. Святий Василій Великий описує Небо так: «Небо – це країна живих, де немає ночі, де немає сну – образу смерті; де немає ні їжі, ні пиття – підпори нашої немочі; де нема недуги, болів, ліків, суддів, торгівлі, ремесла, грошей – початку лиха; оправдання воєн, цього кореня ненависті, але є країна живих, що не вмерли через гріх, але живуть дійсним життям у Христі Ісусі, якому слава і сила навіки».

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, будь заступницею нашому о.Григорію перед престолом Божим.

Нехай Господь упокоїть душу новопреставленого отця Григорія в оселях праведників!

Благословення Господнє на вас! Амінь!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії