«По всій землі залунав їх звук,
на край світу — їхні слова» 

(Пс.19:5).

Вступ. Вітаю священників, вірних, гостей і родини військових християнським привітом «Слава Ісусу Христу». Віра в Бога по всьому світу була поширена через проповідь Ісуса Христа й апостолів.

І). Нині Христова Церква святкує празник верховних апостолів Петра і Павла. Це свято єдності двох різних людей і подолання відмінностей між ними за благодаттю Духа Святого. Взірцем єдності для нас є визнання єдиного Бога у трьох особах — Отця, і Сина, і Святого Духа.

Прославляючи двох верховних апостолів ми не зменшуємо честь інших апостолів через святкування окремо пам’яті Петра і Павла. Запитаймо себе «Чому?».  Коли б у даному святі брати до уваги владу і честь, тоді звичайно таке питання має право на існування. Однак, першість апостолів Петра і Павла полягає у служінні. Тим більше, що наступного дня ми святкуємо собор дванадцяти апостолів.

Всі дванадцять апостолів проповідували життя і діяльність Ісуса Христа по всьому світу. Книга «Діяння апостольські» розповідає про велику працю двох верховних апостолів. Апостол Павло говорить про себе так: «бо я найменший з апостолів,  я недостойний зватися апостолом, тому що гонив Церкву Божу. (…) я працював більше за всіх них» (І Кор.15:9-10). Однак, апостол Павло усвідомлює вагу своєї праці, пам’ятаючи при цьому своє минуле – гонителя Церкви. Павло не був учнем Христовим при житті Господа. Більше того, він жорстоко переслідував християн.

Апостол Петро так само багато працював і не гідний називатися апостолом. Пригадаймо потрійне зречення Петра від свого Господа. Він три рази зрікся Христа зі страху і малодушності. Господь три рази прощає його силою своєї любові. Петро – це один з перших покликаних Христом учнів.

Однак, два цих апостоли відчули на собі дар покликання і Божого прощення. Ось що дало силу Петру і Павлу бути найбільшими проповідниками імені Ісуса Христа. Кожна людина відчуває силу отриману прощенням від людей, а тим більше прощенням від Бога. І це породжує велике бажання вдячності Богу.

ІІ). Петра до покликання звали Симон, а Павла – Савлом. Зміна імені в Святому Письмі завжди пов’язана з покликанням до особливого служіння. Євангельське читання розповідає нам про визнання віри апостола Петра при Кесарії Филиповій. На питання Спасителя за кого Його вважають учні, Петро виголошує «Ти — Христос, Бога живого Син» (Мт.16:16). Цими словами апостол Петро свідчить свою віру і всіх апостолів, що Ісус — очікуваний Месія. Тому Христос промовляє до Симона: «Я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля) і що на цій скелі збудую мою Церкву, й що пекельні ворота   її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв’яжеш, те буде зв’язане на небі; і те, що ти на землі розв’яжеш, те буде розв’язане на небі» (Мт.16:18-19).

Апостол Петро відрікся від Христа, а Ісус назвав його каменем. Пригадаймо, як апостол Петро бажав ходити по воді і ходив, але через брак віри став потопати. В характері Петра була  любов і гарячковість. У випадках небезпеки, Петро по-людськи міг проявити нестійкість. Однак, Христос знаючи слабкі особисті якості апостола Петра вибирає його головою Церкви. Петро визнає Ісуса Христа Сином Божим, а Ісус називає  таке визнання апостола скелею на якій збудує Церкву Божу. Ми визнаємо віру не в Петра і Павла, а в Христа – Сина Божого. Хрещення приймаємо не в ім’я апостолів, але в ім’я Пресвятої Трійці. Апостол Павло вигукує: «Чи ж Христос розділився? Хіба Павло був розіп’ятий за вас? Або в ім’я Павлове ви хрестилися?» (1Кор.1:13). Чи ми стали відкуплені кров’ю Петра і Павла? Ні! «Бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю його Сина» (Рм.5:10). Святе Письмо прямо називає Христа каменем. «Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним? (…) і дивне воно в очах наших. (…) Хто впаде на цей камінь, розіб’ється, а на кого він упаде, того роздушить» (Мт.21:42;44). Ісус каже устами апостола Петра «Ось я кладу в Сіоні камінь наріжний, вибраний, дорогоцінний. Хто вірує в нього, не осоромиться» (І Пет.2:6).  Устами апостола Павла Христос каже: «Ось я кладу в Сіоні камінь спотикання і скелю падіння. Хто вірує в нього, не осоромиться» (Рм.9:33). Апостоли навчають в своїх посланнях, що слова про камінь, для деяких спокуса і спотикання, а для деяких основа спасіння та відносяться вони саме до Ісуса Христа. Отже, віра в Ісуса Христа є тим каменем, на якому споруджена Церква, хоча апостол Петро визнав Ісуса лише Месією.

        Визнання Петра не є результатом його людських думок: «не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний» (Мт.16:17). Далі Христос відкриває своїм учням, що Йому належить бути вбитим. Апостол Петро не розуміє цих слів Ісуса і навіть намагається перечити Йому. Господь відповідає: «Геть сатано, від мене! Ти мені спокуса, бо думаєш не про Боже, а про людське» (Мт.16:23). Таємниця віри відкрита апостолові Петру у його твердому визнанні. Однак, його людський погляд на життя і смерть та страхи вже не є каменем, а тою сатанинською слабкістю. Святе Письмо не приховує слабкості апостолів, а навпаки, показує силу апостольського служіння в даній їм благодаті Святого Духа.

ІІІ). «Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв’яжеш, те буде зв’язане на небі; і те, що ти на землі розв’яжеш, те буде розв’язане на небі» (Мт.16:18-19). Ці слова стосуються апостола Петра. Христос по своєму Воскресінню повинен би дати владу зв’язувати і відпускати гріхи тільки апостолу Петру. Однак, євангелист Іван Богослов пише: «Це промовивши, дихнув на них і каже їм: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Ів.20:22-23). Отже, ту саму владу зв’язувати і вирішувати Господь дає після свого Воскресіння всім апостолом.

Церква завжди дбайливо зберігала цю пам’ять про першість святого апостола Петра і навчала, що  Він перший серед апостолів.   Господь встановив Ісуса Христа головою Церкви. На жаль, прийде час «коли люди не знесуть здорової науки, але за своїми пожаданнями зберуть навколо себе вчителів, щоб уприємнювати собі слух, і від правди відвернуть вухо» (ІІ Тим.4:3). В історії Церкви диявол постійно насаджує нездорове вчення. В любих століттях ми завжди побачимо наявність єресей і боротьбу Церкви з ними. Були єресі, котрі заперечували Богородицю, святі ікони, шанування святих і їх мощей. Нашому поколінню довелося стати свідками червоного терору і розстрілів духовенства та вірних.

У цей день пам’ятаємо Святе Письмо вчить нас, що «Христос — голова Церкви» (Еф.5:23).  Апостоли Петро і Павло будували Єдину, Святу, Соборну й Апостольську Церкву. Тільки Христос був для апостолів джерелом благодаті, подателем спасіння та іменується головою Церкви і «спасителем тіла». Під значенням тіла мається на увазі Церкву.

ІV). Апостольська віра народу України. Завдяки Божому плану Київська Русь була хрещена у вірі Христовій за князя Володимира Великого. Тому Христова Церква робить нас стійкими і незламними в час війни, бо Український народ черпає свою силу з «Каменя» віри, яким є Ісус.

В Україні йде кровопролитна війна в якій гинуть тисячі людей. Наступає інша страшна трагедія в Україну й Європу – аномальна спека, якої в нас не було. Люди продовжують грішити і думають, як зберегти владу. Один день говорять одне, а на другий – інше.

Мудра людина читає Біблію і порівнює сказане Христом зі сказаним людьми та робить невтішні висновки. Людство само себе своїми вчинками і словами засудило. Апостол Петро пише, що останні дні заховані для вогню. Кожне слово сказане Ісусом збувається. Світ – це наш будинок, котрий палає. В ньому знаходяться одні рятівні двері – Ісус Христос. Як знайти і відкрити ці двері? Не потрібно надіятися на людей, на жодних політиків чи супер героїв або колись щось зміниться! Прямо зараз людям потрібно відкривати ці двері прощенням і покаянням. Покидати свої погані привички, традиції, нечисті думки. Ходімо до Церкви, молімося, читаймо Біблію, сповідаймося. Покаяння і прощення приведуть нас до Ісуса Христа, Котрий сам відкриє спасаючі двері. Одинокий вихід прийти до Бога Отця, як тільки через Ісуса Христа.

4.1). Нині минає 25 років після приїзду апостола Петра – святого Папи Івана Павла ІІ до України. Папа Іван Павло ІІ поляк за громадянством, а по мамі українець за походженням з Лемківщини. Саме він запропонував надзвичайну формулу примирення між двома народами українського і польського «Прощаємо і просимо прощення». Слова святого Папи слов’янина, сказані під час свого візиту до України, нині звучать дуже актуально. Ось ці слова відкривають двері до Царства Божого всім народам.

Ми підносимо нашу молитву за український народ, за Батьківщину, за тих синів і дочок України, які стікають кров’ю на передовій і молимося: «В єдності сила народу, Боже, нам єдність подай».

Висновки. Нині просимо верховних апостолів Петра і Павла, щоб завітали на це наше свято й навчили нас бути справжніми християнами. Апостол Павло вчить нас вірити, що є єдиний Господь, одна віра і одне хрещення (пор.Еф.4:5). Господи допоможи нам не вчинити гріх проти Церкви і залишитися вірними Її вченню.

Нехай Пресвята Богородиця Мати Божа Неустанної Помочі, Яка прославляється в Коломийській іконі «Це Мати твоя» допоможе у служінні владиці Петрові – єпископу помічнику Коломийському.

Господи вислухай молитви блаженного Миколая Чарнецького і народу України та благослови наших воїнів перемогою. Амінь.

+ Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської Єпархії

с. Голосків

29 червня 2026 р. Б.