«Як зачинилось було небо на три роки й шість місяців,

І великий голод лютував по всьому краю» (Лк. 4:25)

Вступ. Ці слова євангелиста Луки прямо відносяться до голодомо́рів в Украї́ні 1921—23, 1932—33, 1946 – 47 роках. Геноцид — це навмисне організована масова загибель корінного населення від голоду. Іншими словами, це очищення родючої української землі від її власників.

І). День пам’яті жертв Великого Голодомору пригадує спосіб покарання українців у 1932- 33 роках за прагнення бути собою. Минає 87 років від системного геноциду радянської влади над мільйонами українців. Понад десять мільйонів дітей, жінок і чоловіків морили голодом і страчували лише за те, як каже прем’єр міністр Канади Джа̀стін Трюдо, що «вони говорили українською мовою, зберігали рідну землю та культуру і жили у мирі».

На родючі чорноземи житниці Європи прийшла смерть і почала стукати до людей у кожну хату, скреготала ненаситними зубами, просочувалась крізь стіни, вилізала з-під підлоги. Від неї не можливо було сховатись. Незважаючи на благальні погляди голодних, людина влади винесла людині хліборобу вирок смерті. Це сталося так, як Каїна свого брата Авеля убив. Нація пухла, гнила і вкривалася трупами на власній землі, що обдарувала свій народ багатим врожаєм. Трудівники полів колись весело працювали, співали пісень, народжували дітей. Тепер це все здавалось легендою, а самі люди перетворились у привидів і живих мерців. Холодний морок привів за собою канібалізм… Єдиний, хто міг зупинити цей жах, стояв осторонь, спокійно віддавав накази, поглинаючи щогодинну інформацію про велику кількість жертв…

Пам’ятати і знати про жахливу трагедію Голодомору – це дуже мало. Її потрібно носити у душі і серці. Ті, нещасні люди, не вмерли за щось, вони не боролися, не воювали і не відстоювали своє право на життя. Їм не дали такої змоги, бо більшість з них просто згасла на очах. І не тому ми маємо пам’ятати про це, бо так треба, бо воно колись було, а тому – що це наша історія, наша правда, наш шлях, який нам довелось пройти. Нас нищили, вбивали, морили голодом, а ми йшли, спотикались, падали, але вставали, піднімали один одного і ступали далі…

Висновки. Голодомор у 1932-33 років в Україні – це наш біль, наша скорбота, наша Голгофа! Український народ є мучеником. Ніколи не забувайте про це!

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена у Коломийській іконі «Це Мати Твоя» оберігай всіх людей від різних голодоморів.

Господи! Молитвами святих українського народу і тих, що в таборах замучені, голодом знищені і виморені, милосердною десницею Своєю від навали ворогів і влади чужинців СПАСИ УКРАЇНУ!

Благословення Господнє на вас! Амінь.

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії

23 листопада 2019 року Божого

м. Коломия