Цю подію добре пам’ятають у селі на Прикарпатті, де побувала журналістка газети “Експрес”.

…Село Сопів, Івано-Франківщина. У центрі — велична церква Покрови Пресвятої Богородиці. На подвір’ї мене зустрічає отець Олег Ткачук. Розповідає, що у цьому храмі служив з 1936-го по 1946 рік отець Іван Грабовецький, дядько майбутнього Патріарха. І саме тут 10-річний Любомир Гузар заявив йому: “Я хочу служити Богові!”

“Їмость Анна була рідною сестрою матері Любомира Гузара Ростислави, — розповідає “Експресу” отець Олег. — Любомир та його старша сестра Марта два роки поспіль, у 1942-му і 1943-му, літували в тітки у селі”.

Жили діти Гузарів на плебанії неподалік церкви. Тепер тут триває ремонт.

Любомир та Марта бавилися із дітьми, бігали на річку, багато читали. Дядько навчив племінника плавати, ловити рибу і раків. Також брат із сестрою щодня ходили до церкви.

“Любомирові дуже подобалося у затишному сільському храмі, він був зачарований співом церковного хору, молитвами та вірою сопівців, — мовить отець Ткачук. — Якось він сказав дядькові, що хоче бути з Богом та служити Йому”.

У 1944 році Гузари виїхали в Австрію, Любомир навчався в українській гімназії Зальцбурга. Сопівська родина залишилася в Україні та зазнала переслідувань від радянської влади. У великодній вівторок 1946 року перед вечірньою службою Івана Грабовецького заарештували. Згодом засудили на 10 років таборів. Дружина і доньки переїхали до Коломиї та дочекалися його. Лідія працювала лікарем, а Романія — продавчинею. Нині вони уже у кращих світах.

Через поважний вік та погане здоров’я Любомир Гузар не зміг

Автор: Сабіна Ружицька