7 серпня у Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського в Коломиї відбувся науковий симпозіум «Життя як служіння», присвячений 100-річчю від дня народження владики Павла Василика — ісповідника віри, підпільного єпископа Української Греко-Католицької Церкви та першого єпарха Коломийсько-Чернівецької єпархії.

Захід об’єднав єпископів, священників, науковців, істориків, музейників, громадських діячів та всіх, хто прагне зберегти пам’ять про постать владики Павла Василика і його визначний внесок у життя Церкви та українського народу.

На початку симпозіуму із вітальними словами до присутніх звернулися Василій Івасюк, правлячий єпископ Коломийської єпархії УГКЦ, Богдан Станіславський, міський голова Коломиї, та Ярослава Ткачук, генеральна директорка Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського.

Модератором симпозіуму став Анатолій Бабинський — дослідник історії Церкви та співробітник Інституту історії Церкви УКУ.

Від катакомб до відродження Церкви
Перша наукова сесія була присвячена темі «Від катакомб до відродження Церкви».

Отець Тарас Бублик у доповіді «Діяльність підпільного єпископату УГКЦ на прикладі владики Павла Василика» окреслив історичні обставини ліквідації УГКЦ радянською владою, згадав Львівський псевдособор 1946 року та особливості служіння підпільного єпископату. Доповідач наголосив, що саме присутність єпископа була запорукою існування Церкви в підпіллі, адже «де є єпископ — там є Церква». Особливу увагу він приділив служінню владики Павла, який висвятив десятки священників і став духовним батьком для нового покоління підпільного духовенства.

Наступну доповідь «Вклад владики Павла Василика у формацію підпільного греко-католицького духовенства» представив Петро Голіней, єпископ-помічник Коломийської єпархії УГКЦ. Архиєрей розповів про нелегкі умови виховання майбутніх священників у часи переслідування Церкви. Він зазначив, що вже на початку 1970-х років владика Павло почав формувати перші групи кандидатів до священства, яких навчали у приватних помешканнях священників і монахинь, адже відкритих семінарій тоді не існувало.

Особливе місце у доповіді було присвячене першим учням владики Павла — владиці Миколі Сімкайлу та о. Григорію Сімкайлу, які залишилися його найближчими співпрацівниками до кінця життя. Владика Петро підкреслив, що підпільне духовенство отримувало ґрунтовну богословську формацію, а основою життя семінариста були Пресвята Євхаристія та Божественна Літургія. Саме завдяки такій педагогічній праці Церква вийшла з підпілля не ослабленою, а з поколінням добре підготовлених священників і майбутніх єпископів, серед яких — Микола Сімкайло, Володимир Війтишин, Тарас Сеньків та багато інших.

Отець Василь Ґаранджа у своїй доповіді «Владика Павло Василик і вихід з підпілля (1989–1991)» розглянув процес легалізації Української Греко-Католицької Церкви. Він наголосив, що Церква вистояла завдяки єпископам, священникам, монашеству та вірним, які не втратили віри навіть у роки найжорстокіших переслідувань.

Завершив першу сесію отець Василь Мельничук — безпосередній свідок тих подій та священник, висвячений владикою Павлом Василиком. Він поділився особистими спогадами про єпископа як людину незламної віри, великої духовної мудрості та любові до Бога й України. За словами доповідача, школою владики стали підпілля, заслання і тюрми, однак саме ці випробування сформували його як справжнього пастиря. Він наголосив, що владика виховував молодих священників не лише знаннями, а насамперед власним прикладом життя, молитви та жертовного служіння.

Підсумовуючи першу сесію, учасники наголосили, що стратегія владики Павла полягала не лише у збереженні Церкви, а й у підготовці покоління священнослужителів, які після легалізації УГКЦ змогли продовжити її місію. Радянська влада сподівалася, що підпільна Церква поступово зникне, однак завдяки жертовному служінню владики Павла та його співпрацівників ці очікування не справдилися.

Владика Павло Василик у спогадах сучасників
Друга сесія мала назву «Владика Павло Василик у спогадах сучасників».

Роман Василик, котрий є рідним братом владики Павла Василика, поділився родинними спогадами про дитинство, юність та сім’ю майбутнього єпископа. Він розповів про любов владики до Бога й України, його життєрадісність, уміння знаходити вихід із найскладніших обставин та незламність після арештів і переслідувань.

Професор Іван Монолатій висвітлив співпрацю владики Павла з Музеєм історії міста Коломиї у 1990-х роках. Він наголосив, що владика глибоко цінував історію Церкви, підтримував музейну справу та вмів знаходити спільну мову з кожною людиною, залишаючись відкритим до діалогу і відповідальним громадянином.

Ярослава Ткачук пригадала особисті зустрічі з владикою Павлом та його вагомий внесок у розвиток духовної культури Коломиї. Вона розповіла про підтримку єпископом музейних проєктів, відкриття Музею писанкового розпису, будівництво Катедрального собору Преображення Христового та його постійну турботу про збереження духовної спадщини.
Лікар Степан Долик, племінник владики Павла, поділився теплими родинними спогадами про свого дядька. Він говорив про нього як про духовного батька, наставника, художника та людину, яка завжди знаходила час для своєї родини, допомагала кожному й залишалася незламним воїном Христової Церкви.

До учасників симпозіуму також звернувся владика Гліб Лончина, який розповів про міжнародний резонанс боротьби Української Греко-Католицької Церкви за легалізацію. Він пригадав документи та публікації, які в Римі розповідали світові про переслідування Церкви та діяльність владики Павла Василика. За словами владики Гліба, саме сміливість владики Павла стала одним із чинників, що допомогли світові почути голос підпільної УГКЦ.

Підсумок
На завершення симпозіуму Василій Івасюк, правлячий єпископ Коломийської єпархії УГКЦ, подякував усім доповідачам, організаторам та учасникам за ґрунтовні дослідження й особисті свідчення про життя владики Павла Василика.
Архиєрей наголосив, що сьогодні Церква особливо потребує таких пастирів, яким був владика Павло, — людей, здатних вести народ до Бога власним прикладом, жертовністю та незламною вірою. Він підкреслив, що життя владики Павла стало дороговказом для багатьох поколінь священників, єпископів і мирян.

На завершення всі учасники симпозіуму зробили спільну пам’ятну світлину.

Пресслужба Коломийської єпархії УГКЦ