Стратегія розвитку соціального служіння УГКЦ 2022 року

Соціальне служіння Церкви має своїм фундаментом та рушієм віру і виражає дияконійну природу Церкви, будучи частиною триєдиної місії Церкви: звіщати Добру новину (керигма), освячувати (літургія) та служити (дияконія).

Соціальне служіння — це діяльність, спрямована на розв’язання соціальних проблем та забезпечення соціальної справедливості, що охоплює весь спектр соціальної активності та включає в себе надання волонтерської допомоги, благодійництво та організовані форми надання соціальних послуг потребуючим особам і групам задля забезпечення їх цілісного розвитку.

Ця Стратегія має на меті вказати вірянам УГКЦ основні напрямки зусиль задля розвитку спроможності нашої Церкви забезпечити гідну відповідь на наявні та прийдешні суспільні виклики і домогтися підвищення ролі нашої Церкви в поширені християнських цінностей серед суспільства, громад, родин та осіб.

Стратегія соціального служіння УГКЦ має такі пріоритетні цілі:

  1. Плекання духу жертовності та соціальної відповідальності.
  2. Служіння на благо нужденних.
  3. Інституційний розвиток та професіоналізація соціального служіння УГКЦ.

Стратегічна ціль 1.

ПЛЕКАННЯ ДУХУ ЖЕРТОВНОСТІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

1. Популяризація соціального служіння:

1) представлення та популяризація через медіа, фільми, статті, книжки соціального служіння УГКЦ з метою формування позитивної настанови та заохочення інших до соціального служіння;

2) поширення інформації про соціальне служіння УГКЦ, зокрема у вигляді практики проведення соціальних днів у парафіях зі свідченнями та презентаціями;

3) заохочення до соціального служіння через євангелізацію («Віра без діл мертва» [Як. 2,26]);

4) формування усвідомлення важливості соціального служіння в мирян, священників та єпископів і важливості їх особистого свідчення («Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі діла, прославляли Отця вашого, що на небі» [Мт. 5, 16]).

2. Системний розвиток:

1) формування духу жертовності шляхом залучення вірних до планування соціального служіння;

2) з’ясування соціальних потреб і пріоритетів на парафіяльному, єпархіальному та загальноцерковному рівнях;

3) формування соціальної відповідальності шляхом залучення вірних до фінансової підтримки та безпосереднього здійснення соціального служіння;

4) розвиток парафіяльної харитативної діяльності;

5) розвиток волонтерського руху;

6) поширення практики публічного звітування про здійснені заходи із соціального служіння (як на рівні парафій, так і на рівні єпархії і УГКЦ в цілому);

7) розвиток соціальної відповідальності бізнесу на місцевому та загальноцерковному рівнях;

8) пропагування соціального підприємництва;

9) вплив на формування державної політики в соціальній сфері;

10) забезпечення кадровими та матеріальними/фінансовими ресурсами діяльності із соціального служіння.

3. Завдання / Очікувані результати:

1) регулярне інформування церковних спільнот і суспільства про практики, проєкти та програми соціального служіння УГКЦ;

2) збільшення обсягу та якості волонтерської діяльності в межах соціального служіння УГКЦ;

3) збільшення обсягів фінансових і матеріальних надходжень від благодійників;

4) збільшення кількості залучених соціально відповідальних бізнес-структур.

Стратегічна ціль № 2.

СЛУЖІННЯ НА БЛАГО НУЖДЕННИХ

1. Системний розвиток служіння:

1) здійснення оцінки потреб у соціальних послугах та видів діяльності із соціального служіння в громадах (парафіях, єпархіях) на постійній/регулярній основі;

2) збільшення обсягу, якості та спектру соціального служіння УГКЦ;

3) формування стандартів послуг і видів діяльності;

4) підвищення кваліфікації, систематизація підготовки та мотивації осіб, які здійснюють соціальне служіння;

5) розвиток професійних послуг для забезпечення потреб соціально вразливих груп;

6) урізноманітнення джерел фінансування проєктів та видів діяльності із соціального служіння;

7) забезпечення кадрового складу для нових проєктів.

2. Представництво інтересів нужденних:

1) формування позиції УГКЦ з оцінки актуальних соціальних проблем, бачення шляхів їх вирішення в Україні та світі, механізмів їх лобіювання;

2) формування політики і практики допомоги нужденним у родині, громаді, суспільстві та державі.

3. Завдання /Очікувані результати:

1) збільшення обсягу та покращення якості послуг і допомоги нужденним на місцевому та загальноцерковному рівнях;

2) запровадження нових послуг і видів допомоги / підтримки відповідно до потреб нужденних та викликів сьогодення;

3) стандартизація послуг і видів діяльності із соціального служіння УГКЦ;

4) розвиток послуг з індивідуального та групового представництва інтересів соціально вразливих груп населення на місцевому рівні;

5) промоція прийняття нових та/або внесення змін до наявних нормативних актів на національному, регіональному та місцевому рівнях, що регламентують забезпечення прав та потреб нужденним.

Стратегічна ціль № 3.

ІНСТИТУЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ТА ПРОФЕСІОНАЛІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОГО СЛУЖІННЯ УГКЦ

1. Визначення засад та принципів соціального служіння:

1) визначення пріоритетів у соціальному служінні УГКЦ, відповідно до зовнішніх викликів/можливостей, внутрішніх сильних сторін;

2) розроблення документів (програмні та методичні матеріали, кращі практики) щодо соціального служіння;

3) розвиток організаційної структури УГКЦ щодо забезпечення діяльності із соціального служіння;

4) розроблення планів для всіх структур (комісій, відділів) щодо їх діяльності у соціальному служінні;

5) розроблення стратегій щодо певних напрямків діяльності (ВПО, особи з інвалідністю, діти-сироти і т. п.);

6) забезпечення прозорості та звітності;

7) впровадження міжнародних (Карітас Інтернаціоналіс) стандартів менеджменту, процедур, організаційних процесів.

2. Координація діяльності:

1) збір інформації про проєкти, послуги та види діяльності із соціального служіння;

2) належна оцінка та використання існуючого позитивного досвіду соціального служіння УГКЦ;

3) координація різних форм і напрямків соціального служіння різних структур та організацій на загальноцерковному та єпархіальному рівнях;

4) запровадження діяльності рад/комісій із представників різних організацій та проєктів соціального служіння на єпархіальному рівні; призначення повноважної особи, відповідальної за координацію та моніторинг соціального служіння на єпархіальному рівні; призначення відповідальних за соціальне служіння в парафіях;

5) інтегрування дияконії в загальносуспільний простір шляхом активного залучення соціальних організацій та ініціатив УГКЦ до загальнонаціональних та місцевих платформ, коаліцій і форумів НУО та органів влади, котрі працюють у соціальній сфері;

6) створення інформаційних платформ з метою інформування про проєкти, методології, технології, джерела фінансування, можливості підвищення кваліфікації тощо.

3. Професіоналізація:

1) системний підхід до формування кадрового ресурсу в проєктах соціального служіння УГКЦ; запровадження практики для семінаристів у Карітасах та інших організаціях;

2) організація навчання осіб, котрі залучені до соціального служіння; поширення практики вишколів для мирянських лідерів та волонтерів; налагодження співпраці з навчальними закладами щодо навчання і підвищення кваліфікації;

3) розвиток знань щодо забезпечення життєздатності організацій, проєктів та видів діяльності із соціального служіння; запровадження на постійній основі курсів підвищення кваліфікації священників, керівників організацій та проєктів, практичних працівників (соцпрацівників і робітників, соціальних педагогів, психологів тощо).

4. Завдання / Очікувані результати:

1) збір інформації та постійний облік видів діяльності, послуг, програм і проєктів із соціального служіння УГКЦ;

2) розробка, вдосконалення та систематизування стандартів, політик і процедур, що регламентують соціальне служіння УГКЦ;

3) забезпечення прозорості, підзвітності та дотримання міжнародних стандартів діяльності із соціального служіння із залученням практик міжнародних організацій (Карітас Інтернаціоналіс);

4) забезпечення діяльності відповідальних за розвиток соціального служіння УГКЦ осіб \ підрозділів \ відділів на національному, єпархіальному та парафіяльному рівнях;

5) розвиток парафіяльних Карітасів та організованої діяльності із соціального служіння на парафіяльному рівні;

6) вдосконалення та забезпечення функціонування системи підготовки семінаристів, священників, керівників та працівників і мирян щодо розвитку соціального служіння;

7) функціонування національного вебресурсу з метою поширення інформації про соціальне служіння УГКЦ, управління та адміністрування проєктів і програм, обмін досвідом та підвищення кваліфікації тощо;

8) участь організацій, установ та представників УГКЦ у загальнонаціональних та місцевих платформах, коаліціях та форумах НУО та органів влади, професійних об’єднаннях котрі працюють у соціальній сфері.

ПРОГРАМА ДІЯЛЬНОСТІ

На патріаршому/всецерковному/синодальному рівні:
  1. Постійна допомога з боку Відділу соціального служіння УГКЦ Патріархові та Синодові Єпископів у координації та розвитку соціального служіння, представлення УГКЦ у різних соціальних заходах і діалогах.
  2. Регулярне звітування Відділу соціального служіння УГКЦ Синодові Єпископів про стан справ у соціальному служінні.
  3. Розвиток практики соціального служіння УГКЦ, основаної на документах Католицької Церкви та Синоду УГКЦ, зокрема на Стратегії соціального служіння УГКЦ.
  4. Поширення матеріалів УГКЦ на тему соціального служіння.
  5. Поглиблення співпраці між структурами УГКЦ (Карітас України, Комісія УГКЦ у справах родини та мирян, Комісія УГКЦ душпастирства в охороні здоров’я, Комісія УГКЦ у справах молоді, Департамент зовнішніх зв’язків УГКЦ в Україні, Відділ пенітенціарного душпастирства УГКЦ).
  6. Продовження і поширення практики щорічних Форумів соціального служіння, регулярних спільних зустрічей із відповідальними в єпархіях за соціальне служіння задля обміну досвідом діяльності структур УГКЦ в Україні та за кордоном.
  7. Проведення аналізу навчальних програм із соціального служіння в семінаріях та начальних закладах УГКЦ.
На регіональному/між’єпархіальному рівні:
  1. Проведення конференцій та круглих столів (також міжконфесійних) на тему соціального служіння.
  2. Проведення навчально-освітніх заходів, семінарів, тренінгів для духовенства та мирян на тему соціального служіння.
  3. Плекання співпраці з релігійними, громадськими та державними організаціями в кожному регіоні.
  4. Обговорення питання соціального служіння, співпраці та діалогу на регіональних чи митрополичих зустрічах єпископів УГКЦ.
  5. Залучення місцевих єпископів УГКЦ до соціальних ініціатив Католицької Церкви.
На єпархіальному рівні:
  1. Призначення осіб чи створення структур, відповідальних за соціальне служіння, якщо цього ще не зроблено.
  2. Організування (періодичне) у програмах постійної формації духовенства сесій про різні напрямки та методи соціального служіння.
  3. Нагадування з боку єпископа про щорічні соціальні заходи, особливо про Соціальні дні та День убогого, та участь у них.
  4. Турбота єпархіальної структури про формацію спеціалістів із соціального служіння серед єпархіального духовенства та мирян.
  5. Організування конференцій, круглих столів на соціальну тематику на території єпархії.
  6. Підтримка і розвиток співпраці з релігійними, громадськими та державними організаціями в кожній єпархії.
На парафіяльному рівні:
  1. Призначення одного із членів парафіяльної пасторальної ради відповідальним за координацію соціального служіння, якщо цього ще не зроблено.
  2. Запровадження пасторального планування соціального служіння в парафії.
  3. Заохочення з боку парафії вірян до участі в різних заходах з нагоди Соціальних днів та пропонування інших практик соціального служіння впродовж року.
  4. Запрошення з боку парафії представників різних соціальних ініціатив із презентаціями-свідченнями.
  5. Турбота парафії про формацію спеціалістів із соціального служіння серед парафіян.
  6. Формування в парафії парафіяльного Карітасу — харитативної спільноти, яка працює на постійній основі.
  7. Якщо є можливість, організування соціальних заходів у співпраці з іншими парафіями, релігійними, громадськими та державними організаціями.

ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ

На патріаршому/всецерковному/синодальному рівні:
  1. Обізнаність вірних УГКЦ із соціальним служінням УГКЦ.
  2. Поінформованість представників інших конфесій, які діють на території, де проживають вірні УГКЦ, про соціальне служіння УГКЦ.
  3. Поінформованість представників громадських організацій та ініціатив, які діють на території, де проживають вірні УГКЦ, про соціальне служіння УГКЦ.
  4. Поінформованість представників органів влади та державних організацій, які діють на території, де проживають вірні УГКЦ, про соціальне служіння УГКЦ.
  5. Запровадження практик соціального служіння (зокрема в День убогого, в неділю Блудного сина — День особливої опіки над в’язнями; у М’ясопусну неділю — День соціального служіння і благодійності та в Соціальні дні проводяться відповідні просвітницькі й благодійні заходи тощо), поширених в усій Церкві.
  6. Налагодження доброї співпраці з Папською радою для сприяння цілісному розвитку людини.
  7. Членство УГКЦ в Карітасі Інтернаціоналіс та Карітасі Європи.
На регіональному/між’єпархіальному рівні:
  1. Участь УГКЦ у роботі Комісії соціального служіння Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій та громадських рад щодо співпраці ВРЦіРО з міністерствами (Україна).
  2. Активна діяльність мережі Карітасу, основаній на церковній мережі.
  3. Присутність представника в Соціальній комісії / Карітасі в тих країнах, у яких єпископи УГКЦ є членами місцевих Католицьких єпископських конференцій.
  4. Плекання співпраці в соціальному служінні з усіма церковними та громадськими ініціативами на територіях, де діє наша Церква.
  5. Проведення регіональних зустрічей, присвячених обміну досвідом та опрацюванню програми розвитку соціального служіння (Форуми соціального служіння).
  6. Визначення пріоритетів і принципів соціального служіння в регіоні.
  7. Створення моделі реалізації соціального служіння в певному регіоні.
На єпархіальному рівні
  1. Наявність у кожній єпархії особи та/або структури, відповідальної за активізацію і координацію соціального служіння.
  2. Співпраця осіб та структур, відповідальних за соціальне служіння, із Відділом соціального служіння та іншими структурами на патріаршому рівні.
  3. Обізнаність єпархіального духовенства із Стратегією соціального служіння та поінформованість про соціальне служіння в єпархії та в УГКЦ.
  4. Проведення та координація в єпархії Соціальних днів.
  5. Щорічна підготовка з боку єпархії свого плану соціальних заходів молитовного, навчально-освітнього та суспільного характеру.
На парафіяльному рівні
  1. Наявність у парафіяльній пасторальній раді призначеної особи, відповідальної за координацію соціального служіння.
  2. Співпраця особи, відповідальної за координацію соціального служіння в парафії, співпрацює із структурами/особами на єпархіальному рівні.
  3. Здійснення щорічного пасторального планування соціального служіння в парафії.
  4. Організування в парафії різних заходів (зокрема з нагоди Соціальних днів) та пропонування інших практик соціального служіння впродовж року.
  5. Наявність у парафії харитативної спільноти — парафіяльного Карітасу.
  6. Організування заходів соціального служіння у співпраці з іншими релігійними, громадськими та державними організаціями.

Джерело: “Офіційні документи УГКЦ”


Новини єпархії