Хресна дорога з Блаженним свщм. Омеляном Ковчем “Тут я бачу Бога”

Тут я бачу Бога, єдиного для всіх нас, незалежно від релігійних відмінностей, які є між нами”. Блаженний священномученик Омелян Ковч (1884-1944). З грудня 1940 по серпень 1943 в’язень тюрми на Лонцького у Львові, а з 31 серпня 1943 по 25 березня 1944 в’язень концентраційного табору в Майданеку.

Зображ.: //catholicnews.org.ua

 

Скріплюймо нашу віру свідченням мучеників”. о. Омелян Ковч, священик Української Греко-Католицької Церкви, народився 20 серпня 1884 року в Космачі на Гуцульщині. Закінчив філософію і теологію в Римі (1905 – 1911). Ієрейські свячення прийняв з рук Блаженного Священномученика Єпископа Григорія Хомишина в 1911 р.

Душпастирську працю розпочав на парафії в Підволочиську, а пізніше 4 роки виконував священичі обов’язки серед українських колоністів в Боснії. Після повернення до Галичини став капеланом Української Галицької армії. Від 1922 року, впродовж 20 років, душпастирював на парафії св. Миколая в м. Перемишляни та був настоятелем храму Собору Пресвятої Богородиці в с. Коросно біля Львова.

В період більшовицької та нацистської окупації продовжував душпастирську діяльність, надаючи допомогу потребуючим незалежно від їхньої національної, релігійної та конфесійної приналежності. Це стало причиною його арешту і ув’язнення у тюрмі гестапо на Лонцького у Львові 30 грудня 1942 р., а з серпня 1943 -у концтаборі Майданек, де він і загинув мученицькою смертю 25 березня 1944 року.

 

Стація І. Ісус засуджений на смерть. Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи! (доземний поклін).

Тоді Пилат, бажаючи догодити юрбі, відпустив їм Варраву, Ісуса ж, убичувавши, видав, щоб його розіп’яли” (Мр. 15:15).

СПОГАДИ. “Прийшли гестапівці до нашої хати і мали з батьком розмову. Після неї о. Ковч одягнувся і сказав, що виходить. Я здивувалась, та сказала: „Тату, чекай, обід вже готовий”. На це один з гестапівців відповів: „Ідемо в комендатуру, мусимо щось вияснити”. Ми чекали і чекали, а він не повертався. Потім прибіг один чоловік і сказав, що: „Бачив як гестапівці всадили о. Ковча до машини і вивезли з міста”. Я більше вже його не побачила”. дочка Лідія Ковч

Роздуми. Кожного дня переконуємося, як легко можемо впадати в гріх несправедливих осудів. Так багато наклепів довкола нас, якими пробуємо вмивати руки і провину перекласти на інших, аби лиш заспокоїти себе. Чи здатні ми зробити висновки з трагічних уроків минулого та сьогодення? Чи здатні з належною пошаною дивитися на іншу людину і шанувати гідність кожної особи як дитини Божої, як нашого брата чи сестри, що створені на образ і подобу Божу?

Молитва. Господи, дозволь нам зрозуміти куди прямуємо у нашому житті. Захорони нас від обмов, безпідставної критики і несправедливих судів. Молимо Тебе, подай нам силу вистояти в доброму.

Отче наш, Богородице Діво, Слава і нині. Претерпівий за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас (доземний поклін).

 

Стація ІІ. Ісус бере хрест на свої рамена Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи! (доземний поклін).

І забрали вони Ісуса; і, несучи для себе хрест, вийшов він на місце зване Череп, а по-єврейському Голгота” (Ів. 19:17)

СПОГАДИ В’ЯЗНІВ. “Щось неймовірно важке діялося в наших серцях, коли ми бачили, як після тортур о. Ковча кидали, як якусь річ, а не людську істоту, в нашу камеру (…). Він вже не володів своїми руками. Вони були нерухомі (…). Ми допомогли йому приміститись в куточку. Сидячи на долівці, добрячими, розумними очима дивився на нас. На його обличчі не було пригнічення, характерного для людей, яким завдають біль (…) Якась неземна усмішка опромінювала його благородне обличчя”. Василь Щербій, в’язень тюрми на Лонцького

Роздуми. Чому так багато терпіння? Може, просто через те, щоб хоч на хвилину задуматися і глянути уважніше на себе і на тих, хто біля мене. Може, цей хтось робить для мене багато важливого, а я цього досі не бачу.

Молитва. Господи, допоможи нам помічати тих, хто поряд допомагає нам нести наші тягарі. Хай якомога частіше з наших уст звучить слово “Дякую!”. За це і молимо Тебе!

Отче наш, Богородице Діво, Слава і нині. Претерпівий за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас (доземний поклін).

 

Стація ІІІ. Ісус вперше падає під тягарем хреста. Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи! (доземний поклін).

Він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі” (Іс. 53:4)

СПОГАДИ В’ЯЗНІВ. “Біля заґратованого вікна стояв о. Ковч в обдертій рясі, яка ледве трималася на покаліченому від тортур тілі (…). В той час в’язні, після допитів, спали глибоким сном. Мене пробудив шепіт молитви, але я вдавав, що сплю, щоб не збудити інших. Дивлюсь – отець обернувся і благословить сплячих в’язнів, підніс вгору руки і шепоче “Вірую…”. Мені стало ясним, що він служить Службу Божу, і я хоч загартований тюрмами й важкими побоями приклякнувши, похилився і щиро заплакав”. Петро Бабушка, в’язень тюрми на Лонцького.

Роздуми. Який сенс мають болючі падіння? Вони дають нагоду пізнати правду про те, що ми наділені немічною природою. З наших падінь ми піднімаємося силою та діянням Духа Святого, який породжує у нас здібність

переступати межі.

Молитва. Господи, допоможи, щоб ми не втрачали Твоєї сили у часі наших падінь, але пам’ятаючи про неї піднімалися до нового життя. Молимо Тебе за це!

Отче наш, Богородице Діво, Слава і нині. Претерпівий за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас (доземний поклін).

 

Стація IV. Ісус зустрічає свою Матір. Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи! (доземний поклін).

“Цей поставлений для падіння й підняття, він буде знаком протиріччя, й Тобі самій меч прошиє душу” (Лк. 2:34-35).

СПОГАДИ. “Хворий на тиф, капелан Української Галицької Армії, о.Ковч перебував у військовому шпиталі. Коли до отця приїхала дружина, спершу не пізнала його, бо він не нагадував реальної людини. Побачивши зчорнілий з надмірної гарячки кістяк (скелет), вона на якийсь час втратила свідомість”. дочка Анна Марія Ковч.

Роздуми. Образ друга часто постає перед нами, тоді, коли ми стаємо жертвами несправедливості, кривди та болю. Богородиця є опорою для усіх, хто двигає свої хрести дорогами цього життя, та закликом, щоб у хвилини найбільшого збентеження довірити себе цілковито Богові.

Молитва. Господи, дозволь відчути доброзичливу присутність інших осіб на нашій життєвій дорозі. Навчи нас самих бути тими, хто охоче супроводжує інших в їхніх випробуваннях та стражданнях. За це і молимо Тебе!

Отче наш, Богородице Діво, Слава і нині. Претерпівий за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас (доземний поклін)

 

Стація V. Симеон з Киринеї допомагає Ісусові нести хрест. Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи! (доземний поклін).

І як вони його повели, схопили якогось Симона Киринея, що повертався з поля, і поклали хрест на нього, щоб ніс за Ісусом” (Лк 23, 26)

СПОГАДИ. “Все почало горіти у підпаленій гестапівцями Перемишлянській синагозі. Отець Ковч ввірвався до середини і почав виносити переляканих напівмертвих людей. Вогонь був щораз сильнішим, а частини будинку падали на нього, та він не звертав на це уваги і виносив людей на майдан. Дехто пробував втікати, а він скакав у вогонь, наражаючись на смерть. Хотів всіх врятувати, стаючи на захист постраждалим, яких бажав спасти від смерті”. Євгенія Винницька з Перемишлян.

Роздуми. Як переконатися в тому, що теперішні зусилля є провісником майбутнього? Щоб усвідомити це потрібно взяти будь-який тягар, який може з часом стати джерелом радості.

Молитва. Господи, дай нам пізнавати значення правильних рішень у нашому житті. Навчи нас долати інертність і байдужість там, де потрібно керуватися логікою любові, жертви і відваги задля порятунку інших. За це і молимо Тебе!

Отче наш, Богородице Діво, Слава і нині. Претерпівий за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас (доземний поклін).

 

Стація VI. Вероніка обтирає Ісусові обличчя. Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи! (доземний поклін).

Не було в Ньому ні виду, ні краси, ні вигляду принадного не було в Ньому” (Іс. 53:2).

СПОГАДИ. “Люди жили в постійному страху, бо по ночах НКВДисти арештовували людей та вивозили на Сибір. Гнали їх до вагонів серед морозів, і тримали там по кілька днів, не допускаючи нікого з харчами чи навіть водою. Крик і плач з переповнених вагонів розносився по цілому місті. В тих трагічних днях о. Ковч, як безстрашний апостол виголошував палкі промови, які гуртували людей і давали їм потіху у смутку і піддержку на душі”. Михайло Шкільник з Перемишлян.

Роздуми. Ми захоплюємося різними особами та проявами людської чутливості. Інколи вони з’являються на кілька секунд. Та мало лише захоплюватися. Такі прояви потрібні і з нашого боку. Прості, щоденні, людські. Цього не можна навчитися пізніше, бо час для цього настав вже сьогодні.

Молитва. Господи, дозволь нам зрозуміти, що ми можемо бути натхненням для інших. Дай нам пам’ятати про те, що, роблячи малі вчинки зі щирим серцем, у кожному з нас ведеться боротьба за справжню велич. За це і молимо Тебе!

Отче наш, Богородице Діво, Слава і нині. Претерпівий за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас (доземний поклін).

 

Стація VII. Ісус вдруге падає під хрестом. Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи! (доземний поклін)

Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на Ньому, і Його ранами ми вилікувані” (Іс. 53:5).

СПОГАДИ. “Болючою була для мене зустріч з о. Ковчем у концтаборі Майданек, бо у моєму серці зберігався його образ таким, яким я бачив його скоріше. Поставний, високий, з гарною чуприною та орлиним поглядом. В концтаборі я побачив згорбленого старця з рідким сивим волоссям, майже беззубого, схорованого та фізично цілковито вичерпаного, але попри все впізнав його, бо навіть у тих обставинах о. Ковч залишався собою. В його очах глибоко тліла іскра сина воюючої Церкви, неустанного борця за кращу долю”. Роман Долинський

Роздуми. Вибір свободи – це першочергова справа. Це глибинний поклик нашого єства. Однак, свобода без правди та справжньої любові – це прихована дорога до поневолення. Можливо, варто поглянути, куди я прямую і куди я веду інших та куди вони мене ведуть. З’являються знаки, які нас остерігають. Настав час їх зауважити.

Молитва. Господи, допоможи нам відкривати, що свобода є викликом, щоб, приймаючи її, ми не відкидали те, що помагає нам її свідомо переживати. Навчи нас, Господи, жити справжньою свободою Твоїх улюблених дітей. За це і молимо Тебе!

Отче наш, Богородице Діво, Слава і нині. Претерпівий за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас (доземний поклін).

 

Стація VIII. Ісус промовляє до Єрусалимських жінок. Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи! (доземний поклін).

Ішов за ним натовп людей великий і жінки, що плакали за ним та голосили. Ісус же обернувся до них і сказав: Дочки єрусалимські, не плачте надо мною, а плачте над собою і над вашими дітьми!” (Лк. 23:27-28)

СПОГАДИ. “О. Ковч ризикуючи життям, приносив їжу, медикаменти та всяко допомагав нам. Коли мені вдавалося вийти поза межі гетто, то я завжди заходив до його хати. Там мене годували, одягали в чисту білизну, та обовʼязково давали пакунок з харчами для родини в ув’язненні. Ця допомога була дня нас, продовженням життя. Він ніколи не очікував винагороди, робив це від чистого і гарячого серця”. Козловський-Кляйман Леопольд з Перемишлян

Роздуми. Нам важко приймати виклики, які несе життя. Пора запитати себе про наші витоки. Чи стоїть при них щире довір’я до Господа, скелі, яка дозволяє нам протистояти життєвим бурям, які були і завжди будуть? Він нас врятує, якщо дозволимо йому торкнутися нашого серця.

Молитва. Господи, відкрий наші очі, щоб побачити істинне життя. Нехай оживе між нами безкорислива любов та милосердя. За це і молимо Тебе!

Отче наш, Богородице Діво, Слава і нині. Претерпівий за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас (доземний поклін).

 

Стація ІХ. Ісус втретє падає під хрестом Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи! (доземний поклін).

Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані” (Іс. 53:5).

СПОГАДИ. “Я розумію, що Ви стараєтеся звільнити мене, але я прошу Вас нічого не робити. Вчора тут вони розстріляли 50 людей, якщо мене не буде тут, хто допоможе їм перейти в інший світ? Вони підуть навіки зі своїми гріхами в глибокому відчаї, який нависає над цим пеклом. Але зараз вони відходять із високо піднятими головами, залишаючи свої гріхи позаду себе. Вони переходять міст із радістю в серцях і я бачу, як мир і спокій утверджується в них, коли я востаннє маю з ними розмову”. о. Омелян Ковч, лист з концтабору Майданек

Роздуми. Пригнічені, розтоптані, принижені, зневажені – цей образ не зник з сучасного світу. Інколи, дехто з нас може сказати: я серед них. Як у цьому не втратити сенс життя та не перекреслити цінних ідеалів? Справедливість та правда, можливо, деколи з запізненням, але неминуче перемагають, а любов змінює обличчя світу. Це тому, що в них – пригнічений, зневажений, але не переможний Господь. Не забуваймо про це та відважно поєднуймо своє життя з Ним.

Молитва. Господи, запали наші серця Твоїм світлом, щоб нас не пригнічувала ніяка темрява. За це і молимо Тебе!

Отче наш, Богородице Діво, Слава і нині. Претерпівий за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас (доземний поклін)

 

Стація Х. З Ісуса здирають одяг Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи! (доземний поклін).

Роззявили на мене свою пащу, неначе лев, що роздирає і рикає” (Пс. 22:14).

СПОГАДИ В’ЯЗНІВ. “Це було у першій половині вересня 1943 року. Я тоді працював на третьому полі концтабору і побачив в’язня, який з труднощами пхав тачку, завантажену камінням. Він був босий, без шапки, без піджака, лише в сорочці і штанах. (…) На правій штанці був номер 2399, а на червоному трикутнику буква. Важка тачка замучила в’язня, тому він зупинився, щоб відпочити. Я підійшов до нього і запитав, хто він і звідки. Тоді я дізнався, що тим в’язнем був о. Омелян Ковч з Перемишлян”. Микола Зацухний, в’язень концтабору Майданек.

Роздуми. Сьогодні також пробують силою та підступом здерти з людини одіж, яка виражає її достоїнство, роблять це на шляху до кар’єри, слави, користі. Те, що для одних є правом, яке підтримує їхнє становище, для інших стає приниженням і болем. Так важко визначити, де є межа пекла, чистоти, культури і порядності. Тому тримаймося ясних критеріїв життя, універсальних і євангельських.

Молитва. Господи, дай нам силу, щоб ми, будучи в Тобі, поширювали навколо себе первісний євангельський стиль життя. За це і молимо Тебе!

Отче наш, Богородице Діво, Слава і нині. Претерпівий за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас (доземний поклін).

 

Стація ХІ. Ісус розп’ятий на хресті Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи! (доземний поклін).

“І як прийшли на місце, що зветься Череп, там його розіп’яли і злочинців, одного по правиці, а другого по лівиці” (Лк. 23:33).

СПОГАДИ В’ЯЗНІВ. “Старі зношені фургони з важкими колесами, які тягнуть в’язні концтабору. До переду фургону прикріплені канати з дроту, які глибоко врізаються в груди і плечі. Двадцятеро людей стає біля возу: двоє керують дишлем, четверо тягнуть спереду, восьмеро – по боках, а шестеро пхає фургон ззаду. На такі вози щодня скидають зовсім голих трупів. Беруть мерців за руки і ноги та кидають на віз, одне тіло на друге. Створюється рій тіл, рук і ніг, які стирчать на всі боки. Я закриваю очі. Ecce homo! – Оце людина!”. Юрій Квятковський, в’язень концтабору Майданек.

Роздуми. Розіп’ята людина не здатна розв’язати своїх проблем та допомогти собі, бо губиться в житті. Де шукати підтримки в такі хвилини? Крихти надії відновлюють знаки присутності, співчуття. Я не лише можу чекати на них, моїм покликанням є поділитись ними з тими, хто їх найбільше потребує.

Молитва. Господи, запали в нас основи співчуття, щоб ми, ділячись знаками відкритості до інших, залишали їм крихти надії. За це і молимо Тебе!

Отче наш, Богородице Діво, Слава і нині. Претерпівий за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас (доземний поклін).

 

Стація XII. Ісус вмирає на Хресті Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи! (доземний поклін).

“Було вже близько шостої години, і темрява по всій землі настала аж до дев’ятої години, бо затьмарилось сонце; а й завіса храму роздерлась посередині. Ісус закликав сильним голосом: “Отче, у твої руки віддаю духа мого!”” (Лк. 23:44-46).

СПОГАДИ В’ЯЗНІВ. “Серед в’язнів на Лонцького був о. Ковч, з яким домовилися про Літургію. Священику вдалося налагодити хлібці для причастя і найбільш потрібні речі. Один із ув’язнених львівських скульпторів зліпив з хліба хрест. Вранці, ми змайстрували тимчасовий вівтар біля стіни і отець почав Службу. Це була перша Літургія у в’язниці. Ті, хто приступав до Причастя, отримув маленьку частинку Святих Тайн, щоб вистачило для всіх. У людей стояли сльози на очах а отець, заохочував терпляче витримати важку долю і віддатися Божій волі”. Леонтій Бохенок, в’язень тюрми на Лонцького.

Роздуми. Слово “смерть” для деяких є полегшенням, а для інших – почуттям великої невпевненості. Це – зустріч віч-на-віч з питанням: що далі? Там, де сумнів, починається пустота, натомість віра і надія породжуть усвідомлення життя вічного. Тому що Господь всюди і завжди сущий.

Молитва. Господи, допоможи збагнути, що життя вічне можемо знайти тільки у Тобі. За це і молимо Тебе!

Отче наш, Богородице Діво, Слава і нині. Претерпівий за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас (доземний поклін).

 

Стація XIII. Ісуса знімають з хреста Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи! (доземний поклін).

Після того Йосиф Ариматейський, що був учнем Ісусовим, – але потайки, страхався бо юдеїв, – удався до Пилата з проханням, щоби забрати тіло Ісуса. І дозволив Пилат. Прийшов він, отже, і забрав Ісусове тіло” (Ів. 19:38)

СПОГАДИ В’ЯЗНІВ. “Під пильним оком наглядача потрібно було швидко розвантажити трупи з воза, перекидаючи мертві голі тіла на стос, де вони чекали своєї черги до печі. За допомогою довгих, залізних важелів, з трьома гаками, затягували труп за трупом до печі. (…) А потім попіл з крематорію вивозили і перемішували зі сміттям та відходами з усього концтабору. Тут в трагічний спосіб збуваються слова з книги Буття: „…бо порох ти і до пороху повернешся””. Єжи Квятковський, в’язень концтабору Майданек

Роздуми. Важко пережити біль, спричинений жорстокістю, безтурботністю, агресивністю чи просто закам’янілістю. Подібні картини можемо побачити щодня на вулицях наших міст і сіл. Але чи це вчить мене відповідальності за те, що роблю і говорю? Можливо, треба більше поспівчувати тим, хто поруч?

Молитва. Господи, допоможи робити висновки з наших учинків, щоб ми вміли відмежовуватися від того, що хоча б якимось чином може завдавати біль іншій людині. За це і молимо Тебе!

Отче наш, Богородице Діво, Слава і нині. Претерпівий за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас (доземний поклін).

 

Стація XIV. Ісуса кладуть до гробу Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи! (доземний поклін).

Йосиф узяв тіло, загорнув його в чисте полотно й поклав у своїй новій гробниці, що її висік у скелі. І, прикотивши до входу гробниці великий камінь, відійшов” (Мт. 27:59).

СПОГАДИ. “Тут у концтаборі я бачу Господа Бога, єдиного для всіх нас, незалежно від релігійних відмінностей, які є між нами. Можливо, наші церкви відрізняються між собою, але в них усіх править один всемогутній Бог. Коли я відправляю Літургію, всі моляться разом. Вони моляться різними мовами, та чи Господь не розуміє всіх цих мов? Помирають по-різному, а я допомагаю їм перейти поріг смерті. Хіба це не благословення? Хіба це не є найвеличніший вінець, який Господь міг покласти на мою голову? Саме так! Дякую Богові тисячу разів на день за те, що Він послав мене сюди. Я не смію просити Його про щось більше. Не турбуйтеся про мене – радійте зі мною! Моліться за тих, хто створив цей концтабір та цю систему. Вони потребують Ваших молитов. Нехай Господь помилує їх!”. о. Омелян Ковч, лист з концтабору Майданек

Роздуми. Кладовище, могили – це місця, що дають нам шанс по-іншому поглянути на життя, торкнутися однієї з основних істин, з якою мусимо колись зустрітись. Але чи ці ворота будуть воротами страху чи воротами надії та світла – залежить від нас. Наше завтра твориться вже сьогодні. Якщо зійду до глибин єства і там побачу небо, це буде хвилина безмежного щастя.

Молитва. Господи, утверди нас, щоб ми не піддалися знеохоченню, зневірі, збайдужінню. Виведи нас на правильну дорогу, щоб ми у праці і жертві з довірою переживали своє життя. За це і молимо Тебе!

Отче наш, Богородице Діво, Слава і нині. Претерпівий за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас (доземний поклін).

 

Молитва про заступництво блаженного священномученика Омеляна

О, преславний священномученку Омеляне, світлий пастирю Перемишлян та концтабору Майданека, невтомний молільнику та заступнику перед Богом, до Тебе припадаємо і молимося: навчи нас любити Бога і ближнього з усієї душі, так як Ти це робив у своєму житті. Просвіти світлом мудрості наш розум і серце, навчи нас ходити без нарікання тернистими шляхами та споглянь на немічних і знедолених, які милості та потіхи потребують. Ти вмів бачити світло серед темряви і Господь дав тобі ласку розуміння, що перед Ним всі рівні, допоможи і нам усвідомлювати безнастанно гідність і особливість кожної людини, покликаної до життя серед різних обставин.

Блаженний Омеляне, ти вірно слідував за євангельським навчанням і навіть серед важких випробувань втішався миром і ніс духовну поміч страждущим, споглянь на нас, які надіємось на твоє заступництво, і подай нам вміння нести засмученим потіху в їхніх бідах і скорботах. Ти радів можливістю нести допомогу всім, незважаючи на їхні релігійні, мовні та культурні відмінності, будь і для нас небесним покровителем у готовності служити кожному в його потребі.

Господи, дякуємо Тобі за благодаті, якими ти наділив блаженного Омеляна, щоб він зміг залишитись вірний своєму жертовному служінню і задля любові до ближніх різних національностей та релігійних ідентичностей страждати і померти, а Ти його прославив, щоб він був яскравим свідком Твоєї присутності у цьому світі. Молимо Тебе, зволь йому бути зарахованим до лику Святих, щоб він міг втішатися прославою по всьому світі.

Через його заступництво, просимо про нових, ревних пастирів, духовних провідників та про ласку зцілення в недугах, облегшень в бідах і скорботах, витривалість у вірі та ревність в збереженні євангельських заповідей для всіх, хто Твоєї ласки і помочі потребує. Бо Тобі належить всяка слава, честь і поклоніння, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Кінцеве благословення.

 

Цю Хресну дорогу уклав о. Стефан Батрух, Парох парафії Різдва Пресвятої Богородиці, м. Люблін (Польща)


Новини єпархії