Проповідь у Світлу Суботу

на посвяченні Богородичного Храму в с. Товмачик

11 травня 2024 р. Б.

Всесвітліші, всечесні отці, чесні диякони,

Дорогі в Христі браття і сестри,

Христос Воскрес!

Цей день учинив Господь, радіймо й веселімся в ньому!

 (Пс. 118:24)

З великою радістю ми святкуємо перемогу Ісуса Христа над смертю. День воскресіння Спасителя є для християн головним і визначальним днем на все життя у всі часи. Воскреслий Христос демонструє любов Творця до творіння аж до тої міри, що Ісус, єдинородний Син Бога Отця, стає сином Людським і з людськістю приймає на себе все притаманне людині крім гріха (Пор. Євр. 4:15), а виконавши хресну жертву, «світ з собою воскресив… і смерть щезла». (Див. Тропар воскресний Гл. 1).

Світлом воскресіння має наповнитись весь світ, відкрившись на Божу любов. І ми що «в Христа хрестилися, у Христа одягнулися» (Гал. 3:7), покликані нести світло воскреслого Христа, туди де ще панує темрява гріха. Нести світло воскреслого так, як колись несли апостоли, про що ми чули в сьогоднішньому читанні Діянь Апостольських.

Проаналізувавши той нелегкий шлях проповіді, який пройшла Христова Церква з Єрусалиму аж до віддалених кутків світу, розуміємо, що здолати його вона не змогла б, без надії на торжество Божої правди.

Дорогі в Христі!

Ми сьогодні освятили храм в честь Пречистої Діви Марії, яка прославляється на цьому святому місці. Цей храм є теж великим знаком надії, якої нам дарує Христос і якою наповнила все своє життя Його і наша Небесна Мати. Перебуваючи у Божій надії, Марія пройшла своє святе і непорочне життя від Назарету до небовзяття, долаючи гіркі випробування тривоги і тяжких мечів, що раз у раз пронизували її душу. Марія співстраждала із своїм Сином, але ніколи не втрачала надії.

В одному із повчань Святійшого Отця, Папи Франциска про чесноту надії читаємо, що: «надія – це чеснота тих, хто переживаючи… щоденну боротьбу між життям і смертю, між добром і злом, вірить у Христове Воскресіння, у перемогу Любові. Magnificat (Величання Богородиці якого ми читаємо у Євангелію від Луки) – це пісня надії, пісня Божого люду, який прямує історією. Це пісня багатьох святих, деяких відомих, інших, дуже багатьох, незнаних, але добре відомих Богові: матерів, батьків, катехитів, місіонерів, священиків сестер-монахинь, молоді, також і дітей, дідусів, бабусь, які вийшли назустріч життєвій боротьбі, несучи у серці надію незнаних і покірних.

«Величає душа моя Господа» – гімн особливо потужний там, де сьогодні Христове Тіло зазнає страждань. Де є хрест, там також і для нас, християн, існує надія. Завжди. Якщо не маємо надії, ми не є християнами… Не дозвольте, щоб вам вкрали надію!… бо ця сила є благодаттю, Божим даром, який провадить вперед, вдивляючись у Небо. Там є завжди Марія, близька до тих спільнот і тих наших братів, крокуючи з ними, страждає з ними, і разом з ними співає Magnificat надії». (Промова Папи Франциска 15 серпня 2013 р. в Кастель Ґандольфо)

Дорогі браття і сестри!

Наш народ переживає нелегкі часи. Він змушений вести тяжку боротьбу за своє буття проти жорстокого ворога. У третій рік повномасштабної війни, коли бачимо жахливі приклади людського болю і горя, руйнувань і смертей, мимоволі відчуваємо атаку незчислених сумнівів, які здатні зруйнувати надію, а разом з нею вбити віру та розчавити любов. Тож тепер, більше ніж колись, прибігаймо до нашого Спасителя, щоб наповнитися Божими чеснотами. За посередництвом Його Матері – Пречистої Діви Марії, сповнені надією здолаємо як духовного так і фізичного ворога.

Тож нехай ця святиня, освячена в честь Богородиці, стане місцем народження надії для тих, хто її не мав, відродження для тих хто її втратив, зміцнення для тих хто почав занепадати та утвердження для тих хто твердо надіється на Господа.

Христос Воскрес!

+ Петро Голіней,

Єпископ-помічник Коломийський