Проповідь владики Василія Івасюка з нагоди 120-річчя з дня освячення храму в с. Воскресінці

Вступ. В ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Життєдайне зерно – це одне з найчудесніших речей на землі. Йому поклонялися і високо цінували ще на зорі існування людства. Нині перечислені свята – сто двадцять років з дня посвячення храму у с.Воскресінці митрополитом Андреєм Шептицьким, тридцять років Духовної України, п’ять років священства о.Андрія Квіка і піддияконські свячення Святослава Васкула – об’єднує недільне Євангеліє про сіяча зерна та плоди цієї відповідальної праці.

 

І). Доля зернин – це доля людей на землі. Вийшов господар засіяти добре зерно на приготовлене поле, щоб отримати необхідний на цілий рік врожай хліба. Однак його чекала невесела історія посівного матеріалу, бо 75 відсотків зерна загинуло. Великі зусилля стали витрачені надаремно, тобто три зернини із чотирьох пропали. Ісус Христос сіє в наших серцях Слово Боже, хоча людина часто буває не готова прийняти і виростити у своїй душі це зерно від Бога. Люди часто не розуміють зміст прочитаного Євангелія і тому так мало людей відвідує храм. Божа праця і зусилля розбиваються об людську негідність, ненависть, непідготовленість. Коли мало людей відвідує храм, тоді душпастир повинен зробити свою працю цікавішою і молитовною.

Перше зерно край дороги затоптали люди, друге зерно не мало коріння на камінні, третє зерно заглушили бур’яни. Скільки зернин пропало надаремно! І тільки четверте виросло на доброму ґрунті і дало плід. Що це значить? Це значить, що Святий Дух дає благодать рости Слову Божому у людських серцях через Святі Тайни, які дає нам Церква Христова. Прийнявши благодать Божу через Хрещення, багато людей пізніше знищує діяльність Слова Божого у своєму житті. І тоді праця Церкви виявляється марною і безплідною. Доля Божого зерна залежить від приготованого серця людини. Катехизація, навчання предмет «Християнської етики» у школі приготовляють місце для Євангелія у серці людини. Якою би великою не була сила Слова Божого і Його спасаюча благодать, якщо людина не приготується до прийняття Божого дару, то її доля стає подібною до тих трьох нещасливих зернин.

З власного досвіду знаємо людей закам’янілих душею, безвольних і заглушених несамовитим рухом життя. У такій метушні диявол приходить і викрадає посіяні три чверті зернин. Увійти на родюче Боже поле сатана може увійти грішним шляхом через спірітизм самолюбство, гординю, ненависть, безвідповідальність. Наприклад, людина належить до Церкви формально, приходить в храм без глибокої сердечної любові і думає що вже виконала свій обов’язок, а насправді серце її залишається сухим, закам’янілим, як та витоптана ногами дорога. Тоді «приходить лукавий і викрадає те, що посіяне в серці» – Божу благодать.

 

ІІ). Священик – це сіяч зерна Слова Божого. Євангельський текст зумовлює людину шукати місце власної зернини: чи знаходиться при дорозі, чи на кам’янистому ґрунті, чи у тернях, а чи на благодатному ґрунті? І тут також треба уважно подивитися на працю сіяча. Він порозкидав зерна досить не звично широко так, що вони потрапляли на різний ґрунт. За тлумаченням Спасителя, зерно — це слово Боже, а сіяч — це той, хто це зерно пропонує людям. Церква делегує священиків, котрі покликані Богом розкидати слова зернин поміж всі народи. Нікому не хочеться кидати їх при дорозі, чи на кам’янистий ґрунт або між бур’яни. Святе Письмо не подає жодних вказівок куди і як треба кидати зерна. Іншими словами, Бог упо

вноважив сіяча так широко розкидати зерна, щоб вони попали між усі народи.

«Ідіть і навчайте всі народи» – це місія для апостолів. Апостоли вирушали до відомих у той час язичницьких міст Малої Азії та Європейського материка, щоб кидати зерна у не родючий ґрунт. Там інша віра, інша культура, інші цінності, якими жили люди. Однак апостол Павло кидав ці зерна і намагався удобрити ґрунт своїм проникливим словом. Опісля, на цих місцях апостол Павло створював християнські громади, тобто місцеві Церкви. Завданням Церков було продовжувати піклуватися й удобрювати землі при дорозі, на кам’янистому ґрунті, виривати бур’яни, щоб врожай не загинув.

Зерно не може зрости, якщо ґрунт не піддається культивації і не отримує мінеральних добрив, тоді існує дуже велика ймовірність його загибелі. Слово «культивувати» має той же корінь, що й слово «культура». Однієї культивації замало, тому обов’язково треба удобрювати ґрунт, піклуватися про нього. Ось так і ґрунт людських сердець потребує культурного середовища, в якому люди відгукуються на слово Боже. Культура народу і приготування людей катехизацією збагачують душі людей неначе родючим ґрунтом, котрі стають здатні прийняти слово Боже та дати йому потужний ріст.

 

ІІІ). Проповідь священика – це зерно з якого виростає Церква й міцніє незалежна Україна. У теперішні часи цим повинні займатися місцеві Церкви і насамперед Господь посилає священиків і монахів бути сіячами. Студенти – це майбутні сіячі. Всечесні отці, пам’ятайте про те, що вашим завданням є широко розкидати зернини слова Божого не в затишній і комфортній парафії, де ваше слово і ваша дія є очікуваними. Розкидати маєте Слово Боже поза межами зручностей – на Сході України, в Росії і при потребі прийняти мучеництво.

Слід пам’ятати, що багато ваших зернин впадуть при дорозі, і на кам’янистий ґрунт, і в бур’яни. Пізніше хтось відкриє там парафію. Священниче служіння і проповідь слова Божого разом з терпіннями мають супроводжуватися величезною роботою – зміною життя людей на краще. Обробляючи народний ґрунт України, ви повинні бути разом з усіма тими, хто готовий також працювати для того, щоб національне життя так підживлювати, щоб не виростали на ньому чужі бур’яни, здатні заглушити все добре: віру, джерела морального життя в людині, ґрунт нашого національного відродження перетворити на розпечений камінь так, щоб люди в Україні не мали під собою твердої основи на якій ніщо добре, здорове і родюче не може прижитися.

І, нарешті, ми повинні працювати разом для того, щоб ґрунт нашого національного життя не став узбіччям чужої дороги. Трагедією буде, коли наш національний ґрунт стане узбіччям чужого швидкісного шляху! Тому Церква призиває нести особливу відповідальність за духовне життя народу. І наші пастирі повинні пам’ятати, що поле їхньої діяльності — це не тільки храми і добрі парафії, не тільки групи однодумців, а це весь народ України. Йдучи вулицями Коломиї, ви зустрічаєте людей і це весь ваш народ і це ваша пастирська відповідальність. Як на то буде воля Божа, тоді перенесіть центр вашого служіння із затишного і спокійного місця, на вулиці, площі і дороги до тих людей, які ще не повною мірою можуть засвоїти слово Боже та знаходяться ще в будяках, і при дорозі, і на камінні. І цю величезну роботу з культивування нашого народного ґрунту, потрібно робити разом з тими, хто готовий трудитися з нами. Це і представники науки, освіти, культури і все те, що підносить людське життя, що удобрює ґрунт національного життя. Але ніколи і ні за яких умов не можна називати культурою те, що породжує з цього ґрунту страшні тернини, які здатні заглушити ріст здорового насіння, а тим більше камінь без ґрунту або землю при дорозі, що продуваються всіма вітрами зі всіх сторін.

 

3.1). Священнослужитель — це сіяч добра для українського народу. Служіння священика не обмежується виконанням обрядів, дотримуванням зовнішніх церковних приписів. Насправді — це важке і терпеливе виховання людського розуму та майбутнього народу. Ці слова треба назавжди запам’ятати нашій інтелігенції, педагогам, мислячим людям, політичним діячам і бізнесменам. Давайте разом удобрювати наш національний ґрунт, разом робити так, щоб навіть земля при дорозі та камінь ставали родючими. Разом трудіться над тим, щоб виполювати бур’яни і не давати їм рости, щоб не заглушували життєво важливі для нас паростки національного та особистого життя. Віримо, що милістю Божою, молитвами святих новомучеників і тих, хто до нас віддав життя, сповідуючи Христа і нашими трудами Господь удобрить землю нашого народу, зробить її плодоносною настільки, щоб дарами і плодами цього могутнього росту могли живитися не тільки ми, але діти, внуки, правнуки наші. Для цього й працюємо сьогодні, і храми будуємо, і школи відкриваємо, і закликаємо всіх разом обороняти нашу землю.

 

IV). Привітання. Я хотів би сердечно подякувати Вам отче Андрію за Ваші труди і п’ять років священства. Під Вашим душпастирським піклуванням зроблено багато доброго, і, можна сказати, до невпізнання змінилося церковне життя у Воскресінцях. Нині у Вашому веденні духовна школа, участь у благодійних акціях та багато того, що сьогодні допомагає удобрювати наш ґрунт у парохії. І тому за Ваші труди я нині складаю подяку.

А для цього храму, освяченого 120 років тому митрополитом Андрієм Шептицьким, маємо дві ікони Пресвятої Богородиці «Це Мати твоя» і блаженного Миколая Чарнецького, котрі своєю внутрішньою духовною силою допоможуть змінити обличчя нашої парохії. Завдяки їхнім молитвам і заступництву проходить єдність і духовний розвиток. Нехай ці ікони перебувають у храмі славлять Бога і скріпляють духовну Україну з Воскресінецької гори, як було тридцять років тому.

 

Висновок. Молимося, щоб серце наше було готове, як добрий, родючий і зораний ґрунт, прийняти мале зерно пшеничне і дати Церкві й Україні багатий плід. Україна дихатиме доти – допоки ми за неї стоїмо. Як до країни відносимося, такою вона і буде. Коли любимо людей і народ, тоді будемо мати і бізнес і гроші і державу. Коли хочемо тільки бізнес і гроші, а народ і люди є другорядними, тоді не буде ані держави, ані бізнесу.

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена в Коломийській іконі «Це Мати твоя», візьми життя кожної людини, яка з`являється на коротку мить, наче хмара на небі, під особливу Материнську опіку.

Господи, благослови всіх священиків бути добрими сіячами слова Божого так, щоби закінчити переможно війну й об’єднай Україну та нашу єпархію навколо Пресвятої Євхаристії.

 

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії

 

1 листопада 2020 року Божого

с. Воскресінці


Послання і проповіді