«Настав великий голод у тім краю»

(Лк.15:14)

Вступ. Святіший Отець Папа Франциск започаткував у Ювілейному році Божого милосердя (2015–2016) щорічний Всесвітній день убогих. Блаженніший Святослав у посланні до вірних закликає потребуючому. Підтвердження цьому є притча про багача і Лазаря.

І). Притча про багача і Лазаря. Святе Письмо розглядає турботу про ближнього як обов’язок і за не виконання цього слідує покарання. Книга Амоса говорить про марну впевненість багатіїв так: «Горе безжурним (…) та безпечним! (…). Ви віддаляєте день лиха й наближаєте насильства осередок. (…) П’ють вино в великих чашах (…) і над руїною Йосифа не вболівають. За те ж підуть тепер у полон на чолі полонених, і гульня тих, що вилежувалися, минеться. (…). Мені огидна гординя». (Амос 6:1,3-8). Ці слова пророка викривають лінь та байдужість до справ і терпіння народу. Його слова прямо відносяться до нашої влади в Україні, яку народ собі вибрав. В той же час пророк Амос кричить до них зі Старого Завіту «А ви обертаєте правосуддя в отруту, плід справедливости – у полин». (Амос 6:12).

З іншої сторони притча про багача і вбогого Лазаря навчає правди про безсмертя людської душі. Лазар покірно перетерпів страждання, невдачі, голод, холод, бідність й удостоюється радості у Небі, а багач здобув свої радість і щастя на землі, не розділяючи свого багатства з іншими, і тому у Вічності отримує терпіння. Віруємо, що душі померлих або блаженствують або мучаться, відповідно до виконаних діл. Душі розлучившись із тілами негайно переходять до Чистилища і пізніше до Неба, або до Пекла. Багач терпить пекельні муки тіла у полум’ї, благаючи: «Отче Аврааме, змилуйся надо мною, і пошли Лазаря, нехай умочить у воду кінець пальця свого й прохолодить язик мій, бо я мучуся у полум’ї цім!» (Лк.16:24). Тут слід розуміти стан тіла і душі нерозкаяного грішника по смерті. Він позбавлений спілкування з Богом, тому що перебуває між злими духами і в нестерпних муках злої совісті. Отже, християнське вчення про безсмертну душу каже: по-перше, душа людини живе, а не вмирає після розлуки з тілом; по-друге, кожна душа живе окремо, наприклад, це душі багача і Лазаря; по-третє, особистий  стан душі залежить від її життя в тілі. Апостол Павло каже: «Всім бо нам треба з’явитися перед судом Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим що зробив як був у тілі: чи добре, чи зле» (ІІ Кор.5:10); по-четверте, душа житиме вічно, як і сказано Господом: «І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне» (Мт. 25:46).

ІІ). Бідних і голодних «матимете з собою повсякчас» (Ів. 12:8). Масовий голод — соціальне лихо, викликане тривалою нестачею продовольства, воно призводить до масової загибелі населення на території великих регіонів. Тому Блаженніший Святослав скеровує погляд багатої людини до стражденно вбогого Лазаря. Хоча мовчазний крик бідних часто не досягає вух і сердець наших сучасників, проте люблячий Бог рятує бідних і засмученим дає зазнати щастя (пор. Пс. 5:11,15). Пророк Ісая кричить «кайдани несправедливости розбити, (…) пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата свого не ховатись» (Іс. 58:6–7). Іншими словами, зупиніться перед людською недолею і співчутливо у любові наслідуйте милосердного самарянина. Спаситель зобов’язав апостолів шукати їжу цим знедоленим і співчувати людям у матеріальній нужді. Пам’ятайте слова Ісуса Христа «Жаль мені цих людей!» (Мт.15:32).

Кожна віруюча людина бачить пригноблену особу у своїх правах та свободах і позбавлену гідності. В Україні 8 із 10 пенсіонерів перебувають за межею бідності і не можуть забезпечити своїх елементарних потреб. В Україні спостерігається мізерне збільшення оплати праці і величезний скачок цін, зумовлючи бідність працюючих. У наших родинах відсутнє належне соціальне забезпечення осіб із інвалідністю та малозабезпечених співгромадян.

Бог дав нам землю молоком і медом текучу, але більшість населення нашої країни через тривалу недолугу політику можновладців і непослідовність у реформах та зовсім неправильне і бездумне їх виконання, приречені на животіння. Криза в Україні, російська агресія на Сході, пандемія – роблять життя мільйонів українців украй тривожним і важким. Мільйони трудових мігрантів, масове безробіття, соціальна незахищеність – це прояви разючої убогості у «багатій країні бідних людей», як хтось зауважив з гіркою іронією.

Змінити ситуацію на краще, мусимо почати від подолання голоду навколо нас. Голос св. Василія Великого з глибини століть пробуджує сумління людей стосовно тих, які вмирають від голоду: «Хвороба нужденного – голод, який є таким великим стражданням (…). Найгірша з усіх людських бід – голод, і смерть від голоду – тяжча за будь-яку смерть. Інші небезпеки або вістря меча приносять швидку смерть… Але голод є повільним злом, тривалою мукою; смерть, яка причаїлася і заховалася всередині, щомиті загрожує та зволікає» (Гомілія, виголошена під час голоду та посухи). Далі святий дає свободу своєму обуренню, бачачи байдуже ставлення і гріховну нечутливість оточення до цих нелюдських болів і страждання: «Якого покарання заслуговує той, хто здатен байдужо пройти повз людину з таким виснаженим тілом? Хіба можлива більша жорстокість? Хіба не гідна така людина того, щоб вважати її лютим звіром, визнати злодієм і людиновбивцею? Людину, яка має змогу вилікувати, виправити зло, але добровільно та з причини жадібності відкидає це, варто справедливо осудити разом із убивцями». Мільйони живуть поруч із нами в тіні цього повільного голодного вмирання, – мовчазні, позбавлені гідності, уваги, співчуття, допомоги і розуміння. Байдужість убиває!

Українці добре знають що таке голод і голодна смерть на очах збайдужілого та зосередженого на собі світу. Пам’ять про жахи Голодоморів закарбувалася в нашій національній свідомості назавжди. Ця пам’ять накладає на нас відповідальність перед померлими і перед сучасниками, які на очах в усього світу нині приречені на подібні муки і страждання. Наш народ має від Бога особливу місію – вопіющим голосом пробуджувати сумління людства перед повторенням подібних злочинів і взивати до порятунку тих, хто недоїдає та голодує й активними діями усувати лихо голоду з лиця Землі. Це має стати нашою наполегливою дією – держави, громадськості, Церков і кожного жителя України, щоб найкраще дати данину пам’яті мільйонам жертв Голодоморів і преобразити нинішнє людство: «Пам’ятаючи Голодомор – рятуємо людей від голоду сьогодні!».

ІІІ). Двадцять п’ять років посвячення храму великомученика Димитрія. Церква вшановує пам’ять ранньохристиянського великомученика Димитрія. Прославляючи мучеників, ми вшановуємо їх як мужніх свідків віри, геройської любові до Бога і милосердя до людей. Євангелія – це Добра Новина, яка переконує в існуванні Бога і люди своєю смертю потверджують свою віру та нерозривно з’єднуються з Богом навіки. Прикладом такої віри є святий великомученик Димитрій Солунський, якого ми сьогодні вшановуємо. Він народився 08 листопада у Греції, місті Солуні, де батько був проконсулом за часів гонителя християн імператора Максиміліана. Родичі святого Димитрія були таємними християнами і цю віру в Христа передали синові, котрий пізніше глибоко перейнявся вченням Ісуса Христа. Будучи людиною освіченою і близькою до імператора, Димитрій став намісником імператора в грецькій провінції з центром у місті Солуні. Та, замість того, щоб гонити і переслідувати християн, Димитрій боронив християн, сам явно визнавав віру у Христа і ще інших заохочував до християнської віри. Коли про це довідався цісар Максиміліан, наказав ув’язнити Димитрія і кинути у в’язницю. Ніякі залякування не захитали віру Димитрія і він вирішив піти слідами християнських мучеників та прийняти мученицьку смерть. Імператор наказав убити його, і воїни закололи Димитрія списами у тюремному підземеллі.

Сьогодні, у час світової кризи, люди втрачають віру не тільки у любов чи доброту Бога, а віру в саме існування Бога, або не переймаються Ним у житті взагалі, живуть так, якби Його не існувало. А коли маловірних людей дотикають різні випробування, зокрема несподівані, вони часто ставлять запитання: а де ж є Бог і чому це Він допускає.

3.1). 25 років – це ювілей храму, котрий має особливе значення. Тут у кивоті перебуває Пресвята Євхаристія, тобто Живий Бог. Так швидко проминули два з половиною десятки років! Одна істина вельми зрозуміла, що церква — це живий організм, а не просто прикрашені стіни, дах та ікони. Церква — це сім’я, де брати і сестри любляться та піклуються один про одного.

У день церковного ювілею і храмового празника священик запросив гостей на молитву. Завдяки священику громада отримує Архиєрейське апостольське благословення. Урочистими і теплими словами нас привітали діти від імені усієї парохії. За пройдений шлях громада дякує Господу і віримо, що це тільки початок та все ще попереду маємо багато праці та важливих справ на благо інших! Господь хоче, щоб віруючі люди змінювали цей світ, Україну, своє село на краще, приносили користь та дарували людям надію. Дякуємо Богові за роки незалежності, з якими прийшла свобода для проповіді Євангелія. Пам’ятаймо друзі, що тільки Бог та Його живе Слово має справжню силу руйнувати темряву та приносити віру і любов туди, де її потребують. Двадцять п’ять років — служимо Христові і людям!

Цей ювілей життя храму є нагодою згадати все минуле, засвоїти уроки, пошанувати працю попередників і скріплювати у вірі, надії та любові дітей. Хто не знає свого минулого, своєї історії, той не буде мати майбутнього. Вже проминули деякі ювілеї, багато подій відбулося, а також відійшли до вічності деякі наші доброчинці. Проте час іде далі, роки пливуть, як вода у річці, а попереду чекає невтомна праця. Шлях людини до Господа у кожного різний, тобто скільки людей – стільки шляхів до Творця, і на кожному з них на Вас чекає Церква. Якщо людина знайшла свою дорогу до Всевишнього, тоді вона прийняла правильне рішення і знайшла щастя. Митрополит Андрей Шептицький в цей ювілей звертається до всіх вас: «Поступати все за велінням совісти — це обов’язок, до якого ми всі мусимо признаватися, який мусимо сповняти без уваги на віросповідання, до якого належимо».

Висновки. Ми прийшли до Господа через хрещення, а назад маємо повернутися дорогою переповненою милосердям. Іншими словами, всім скривдженим і зневаженим будьте порадниками, відвідуйте немічних і хворих, засумованих потіште і за Україну моліться. Отче Іване, будьте всім Добрим Пастирем. Батьки, давайте гідний приклад до наслідування; діточки, слухайте і поважайте своїх батьків, а ти українська молоде, відважно наслідуй Ісуса Христа, беручи за вірності Церкві великомученика Димитрія. Пам’ятайте всі, що в цьому короткому житті ви покликані творити добро один одному, хоча все вирішує Господь Бог, а ми Його слуги.

У цей ювілейний час віддаємо вашу парафію під опіку Пресвятої Богородиці Матері Божої Неустанної Помочі, а благословення Господа нашого Ісуса Христа нехай супроводжує кожного з вас дорогою до Небесного Єрусалиму.

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії

8 листопада 2020 року Божого

с. Стецівка