«Вірою праотців оправдав Ти (…).

Їх молитвами, Христе Боже, помилуй нас»

(Тропар Праотців).

Вступ. Дорогі отці, браття й сестри! Неділя праотців продовжує приготовляти людей до величного і радісного свята – Різдва Христового. Різдво Христове – це милосердя і весільна гостина родинного стосунку людини з Богом у свят-вечорі.

І). Неділя Праотців починається за два тижні до Різдва Христового. Людям цікаво знати, а хто ж вони Праотці? Праотці – це старозавітні праведники, пророки, царі і всі благочестиві люди, котрі з вірою чекали пришестя Месії. Спогад переносить нас в старозавітні часи, що передували приходу обіцяного Богом Месії. Це надзвичайно важливі особи, життя котрих знаходимо у Святому Письмі. Вони були провідниками свого народу, вірними слугами Бога, царями, священиками та пророками. Праотці надихають людей до морального самоочищення тому, що у світі просіяли своїм богоугодним життям. Імена їхні згадуються у молитовних співах та на Вечірні.

Старозавітних праотці були оправдані вірою у майбутній прихід Месії. Недільне Євангеліє пригадує праведників, котрі жили перед законом Мойсея і по закону Ісуса Христа, починаючи від Адама аж до Йосифа Обручника. Месія походить від них також по тілу і тому творимо пам’ять про них за два тижні до Різдва Христового. Спаситель є потомок вибраної частини людства, котра зберегла правдиву віру в єдиного Бога аж до вибору Авраама. Потім віру підтримували Ісаак, Яків та Мойсей аж до Ісуса Христа. Ісус Христос родився від Діви Марії, котра походить з покоління Юди. Господь оправдав всіх цих праотців їхньою вірою у Спасителя, котрий мав принести жертву за людей.

Ця віра бере початок від Адама, котрий за порушення заповіді був вигнаний з Раю. Адам передав у спадщину всім своїм первородний гріх зі смертю. Рівночасно він отримав обіцянку, що потомство жінки має стерти голову змія (пор.Бт.3:15). Іншими словами, Месія має народитися від жінки без участі чоловіка, котрий переможе диявола і його царство брехні та неправди. Віру у народження майбутнього Відкупителя підтримували обітницями і пророкуваннями. Наприклад, Бог дав обітницю Аврааму: «У твоєму потомстві благословляться всі народи землі, тому що ти послухав мого голосу» (Бт.22:18). Пророцтвом патріарха Якова «Берло від Юди не відійде, ні жезл із-поміж стіп у нього, поки не прийде той, якому він належить, йому будуть коритися народи» (Бт.49:10).

ІІ). Милосердя і гріх. Маємо багато інших пророцтв, але звернемо увагу на переміни, котрі відносяться до Христа і Його Церкви. Наприклад, кроваві жертви телят, козлів, птахів самі по собі не могли випросити у Бога милосердя. Кров тварин була передвісником жертвенної крові Ісуса Христа на Літургії Нового Завіту. Тварини не були причетні до гріхів людських, так і Христос не був причетний особисто до жодного гріха людського, хоча постраждав за наші гріхи. Страждання і смерть невинного Богочоловіка були для людей жертвою милосердя, маючи безмежну ціну перед правосуддям Божим. Старозавітні праотці вірили у спасаючу силу жертви Христової й оправдалися і досягли миру з Богом завдяки вірі, а не завдяки закону. Апостол Павло каже: «ніхто не оправдається перед ним ділами закону: законом бо гріх пізнається» (Рм.3:20). Запитаєте «Чому?». Ніхто і ніколи не може виконати всього того, що написано в законі. І тому як наслідок ніхто не міг уникнути прокляття, сказаного проти того, хто чогось не виконав в законі.

Праотці не тільки вірою прийняли від Христа оправдання і спасіння, але через них Христос прийняв до Церкви інші народи. Інші народи не знали істинного Бога і були чужими до віри в Христа, хоча і вони від віків призначені бути членами Церкви Христової разом вибраним народом. Боже Провидіння також покликало язичників заключити союз миру з Богом. Книга Буття підтверджує це: «йому будуть коритися народи» (Бт.49:10). Напевно це стосується окремих осіб, котрі нетерпеливо чекали Христа. І саме вони стали зародком Церкви Христової посеред язичників.

ІІІ). Христос покликав до Церкви праотців разом з язичниками. Запитання цікаве: «Яку роль мали праотці у справі спасіння ідолопоклонників і покликанні їх до Церкви Христової?». Найперше від них по тілу походить Христос. Христос став надією поган, бо ввів їх до Церкви і вони поширювали у своєму середовищі світло істини про очікуваного Месію. Це світло і надія про народження Месії поступово ослабляло темряву незнання істинного Бога. Благочестиві патріархи були проповідниками й ісповідниками в оточенні поган. Члени вибраного народу до Мойсея і від Мойсея до Христа входили у різні відносини з поганами і так знайомили їх зі своєю вірою, хоча не мали великого бажання її поширювати. Чим ближче до Різдва Христового, тим більше поган знайомилися з істинною вірою у Месію, зближаючись з розпорошеними у їхньому середовищі євреями.

Пророк Даниїл, проживаючи у Вавилонській неволі, розказав цареві Навуходоносору забутий ним сон і пояснив його. Сон стосувався Вавилонського царства, яке поділиться на три держави. Пояснення цареві забутого сну, привело цього ідолопоклонника до переконання, що Бог Даниїла є правдивим. І про це цар сповістив всіх своїх людей у державі. Навуходоносор, так полюбив Даниїла, що назначив його головою товариства мудреців халдейських (пор. Дан. 2:48–49). Безсумнівно він скористався своїм високим становищем і просвічував істинною вірою всіх, на кого простягався його вплив. І тому посеред поган появилися люди, котрі навчилися вірити не тільки у правдивого Бога, але й очікували прихід на землю Сина Божого. До цього числа належали три царі зі Сходу, тобто халдейські мудреці, котрі прийшли з дарами поклонитися новонародженому Месії. Три мудреці дізналися про народження Ісуса по незвичайній зірці, котра привела їх до Вифлеєму. Іншими словами, це була Церква Даниїла.

ІV). Нині ми з вами є християнами, хоча наші предки були язичниками. Бог не залишив наших прабатьків поган без свого милосердя. Приблизно дев’ять століть після Різдва Христового наука Євангелія освітила незвичайною зіркою людей у Київській державі. Навчаючи народ, який сидів у темряві, світло з Вифлеєму почало розсіювати темряву поганства у Київській державі. Після Зіслання Святого Духа, Андрій Первозванний прийшов до Києва і закопав хрест, промовивши, що на цих горах засіяє благодать Божа і буде збудовано багато храмів. З Київських гір став пробиватися промінь євангельського вчення, котрий став зародком Київської Церкви. Пройшло десять століть і нині можна бачити старання УГКЦ та ПЦУ до повного єднання у Київській Церкві з Христом так, як у подружжі між чоловіком і жінкою. Чоловік і жінка складають одне тіло, а Церква Христова є тілом Христа. Чоловік є головою жінки так, як і Христос – Голова Церкви. Церква повинна коритися владі Господа так, жінка своєму чоловікові.  Любов єднає чоловіка і жінку в одне тіло та є іконою взаємної любові Христа і Церкви. При такій близькості найважчим є гріхом є невірність і зрада. Церква в обличчі християн, завжди зберігає вірність Христові. Християни свято зберігають дану при хрещенні обітницю – належати одному Христові і служити Йому постійно вірою і правдою так, як своєму Цареві і Богові. На жаль, цієї вірності тепер не зберігають і зраджують Христа. Людина, зрадивши Христа, віддає себе у владу диявола від якого відреклася у Хрещенні.

Єврейський народ у Старому Завіті так само неодноразово відрікався Бога і порушував союз з Богом та навертався до поганства. Цей гріх невірності істинному Богові називався блудом і винуватих карали смертю. Подібно карали людей, котрих піймали на подружній зраді. В християнському світі є небагато випадків, коли люди переходять в ідолопоклонство. Однак, коли по словах Христа Спасителя людина «коли ж не схоче слухати й Церкви, нехай буде для тебе як поганин і митар» (Мт.18:17). Іншими словами, людина стає подібною до нехристиянина і таких випадків є чимало у християнському світі, тобто це є єретики, розкольники і ті, що взагалі ненавидять Церкву. Маємо християн, для котрих їжа служить Богом і користолюбство повертається в ідолослужіння. Тому такі грішники заслуговують такого звинувачення, яке накликали на себе відступники від Бога у Старому Завіті. Така небезпека вимагає об’єднання з Христом у Слові Божому. Запевненням для нас служить печать дару Святого Духа у Таїнстві миропомазання. Коли все ж таки вірність Христові і Церкві є порушена, тоді обов’язково треба спішити до святої Тайни Покаяння з надією на прощення. Просимо Отця Небесного дати нам милосердя так, як це зробив рідний батько з блудним сином, пригортаючи його до своїх грудей (Лк.15:11-32).

V). Спільна Вечеря Господня – це Літургія у Церкві Христовій (Лк.14:16-24). Добрий Господар кличе вибраних людей на гостину до себе. Вибраний єврейський народ не прийшов і відкинув найвище запрошення від Бога. Куплена машина, молода дружина та придбана земельна ділянка стали причиною відмови прийти на гостину і дуже сильно образили Бога, бо прийняли ідолопоклонство. І тоді Господь послав слуг на роздоріжжя і вертепи кликати всіх поган до Божої гостини, бо його земляки відкинули Його. Євангелист Лука допомагає нам зрозуміти, як потрібно жити з Богом та разом із нашими ближніми йти на вершину людської святості разом з першими-ліпшими — каліками, жебраками, кульгавими, сліпими, щоб наповнився весільний бенкет.

Наша Церква нагадує притчу Христову про запрошених на вечерю. Головною підвалиною Церкви є соборна, вселенська, тобто католицька спільнота. Іншим словами, це справжнє Христове братерство, соборність і рівність всіх перед Богом. Душпастирі у справжній українській церкві мають допомагати один одному, ніколи не нехтувати своїм ближнім, а навпаки повчити їх і допомогти у труднощах. Гординю диявольську відкинути від себе, а бути милосердним до людей і поручених священиків. Їх послав вам Господь, щоб виявити християнську любов, братерську солідарність у їхніх труднощах і доброту милосердного св.Миколая та відкрити їм людські риси священичого характеру. Церква закликає до себе всіх на рівних правах, як дітей Божих, та приготовляє для свого народу вечерю. З ласки Божої у 1990 роках до нашої Церкви народ пішов за правдою; піднялись всі міста, а навіть села і наші рідні храми наповнились. Люди прийшли у гості до Христа, за Його видимою присутністю і благословенням. Вечеря Господня продовжується. Ось Жених іде; ось приходить і народжується Христос, що визволив нас з темних вулиць і на злочинних роздоріжжях вказав правильний шлях у своє Небесне Царство через нашу святу Церкву. Вийдемо ж на зустріч Йому, і своїм щирим братерством, взаємною любов’ю і єдністю та приготуємося привітати Його народження.

Висновок. Святі праотці, моліть Бога за нас грішних. Вшануймо пам’ять праотців проповіддю і богослужінням, відкривши наші серця перед Господом Ісусом Христом.

Наша вірність Господу не передбачає ніяких політичних зобов’язань. Церква об’єднує однодумців у народ Божий і допомагає зберегти віру так, як зберігали її старозавітні судді і праотці.

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної допоможи кожному з нас чинити опір гріховним обставинам життя так, як чинили опір праотці.

Господи допоможи опиратися у житті на мудрість і на силу благодаті Божої та відродити Україну.

Благословення Господнє на вас!

† Василій Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії

27 грудня 2020 року Божого

с. Ворона