Храмовий празник у с. Битківчик, 20 років відкриття храму священомученика Йосафата і 10 років з дня його посвячення.

«Радійте того дня і веселіться,

Бо ваша нагорода велика на небі»

(Лк.6:23).

Вступ. Дорогі в Христі! Нині Боже Слово від Луки – це Нагірна проповідь нового Мойсея. У Старому Завіті Мойсей із гори Синай приніс людям Десять Заповідей Божих на кам’яних таблицях. У Новому Завіті Син Божий дав усім людям закон благодаті Духа Святого, тобто закон любові і прощення.

І). Священомученик Христовий Йосафат – це добрий пастир. Він дух Євангелія втілював у життя людей через практичну любов Бога і ближнього. Своє служіння закінчив жертовно, бо душу віддав за єдність народу свого. Тому щороку 25 листопада наша Церква вшановує пам’ять священомученика Йосафата. Він син нашого народу, котрий свято жив і навіть через віки дає приклад твердої віри людям у ХХІ ст. Господь Бог оцінює життя людини згідно заповіді любові. Ісус Христос сказав: «Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів. 15:13). Святий Йосафат, проживши коротке життя – 43 роки, звершив багато добрих справ і мужньо віддав себе у руки Божого Провидіння.

Мама добре виховала малого Івана. Його кредом був вислів: «Хто живе чесно, той спасеться; а хто дорогами кривими ходить, той впаде у яму» (Прип. 28:18). Навчався та працював у Вільні; пройшов випробовування у молодому віці успішно. Малий Іван багато молився, прислуговував у церкві, читав духовну літературу, уникав поганого товариства на вулиці. У такий спосіб Господь наповнював його серце своєю Божою любов’ю. «…і ті, що люблять Бога, житимуть у ньому» (Пс. 69:37). Молодий чоловік не шукав розваг, а спокійно та радісно чинив доземні поклони з молитвою; строго постив; носив волосяну одежу на тілі. Іван Кунцевич дозрівав у своєму покликанні поволі. У віці 24 роки став ченцем, а у 28 років був висвячений на священика. Монах Йосафат до кінця життя любив Бога та уникав гріха. Він щиро і з любов’ю молився до Господа, показуючи на ділі милосердя до ближніх.

1.1). Йосафат Кунцевич – це душехват. Він не розчаровувався у служінні, але поглиблював у своєму серці науку матері: любити Бога і ближнього, Церкву і народ. Коли вступив до монастиря, той був майже порожній, а за дев’ять років його побожного життя Господь благословив покликання, і число монахів зросло до п’ятдесяти осіб. Роздавав милостиню бідним так щедро, що часто не вистачало ченцям у монастирі їжі. Він був прикладом для священиків, тому що багато читав, готувався до проповідей і молився. 12 листопада 1617 року митрополит Веніамин Рутський висвятив Йосафата Кунцевича на єпископа для служіння у Полоцьку. Тут його тепло прийняли місцеві люди. Архиєпископ Йосафат був ревним душпастирем, привернувши багато людей до Христової Церкви. Люди називали його ще душехватом.

Патріарх Єрусалимський Теофан, не з’єднаний з Апостольським Престолом прибув із Москви на Україну та висвятив нових православних єпископів. І так почалися протистояння та жорстока боротьба. Вона тимчасово закінчилася у неділю 12 листопада 1623 року. Неспокійна юрба накинулася на владику Йосафата і вбила його. Хтось спочатку приголомшив його палицею, а хтось другий сокирою розрубав йому голову. Так закінчився життєвий шлях великого подвижника нашої Церкви. Господь Бог прославив його після смерті багатьма чудами як свого вірного слугу.

1.2). Люди радіють і захоплюються життям свщмч. Йосафата, але мало докладають зусиль до наслідування. Священомученик Йосафат дав особистий приклад до наслідування життя Ісуса Христа. Він не боявся смерті, адже був твердо переконаний, що: «Цінна в очах Господніх смерть його вірних» (Пс. 116:15). Життя його було святе, а смерть – жорстокою. У такий спосіб син нашого народу з’єднався з Богом і святими в небі. Його коротке мучениче життя, закінчилося великим тріумфом – багато людей навернулися, освятилися і стали щасливими. Виконуючи Божу волю, освячуємо своє життя, хоча це непросто. Христос говорить: «Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий» (Мт. 11:30). Священомученик Йосафат є подібний у житті і смерті до ревного апостола Павла, котрий правильно повчає свого учня Тимотея.

ІІ). Апостол Павло повчає, що завдання кожного християнина є врятувати себе і тих, хто поряд з тобою (пор.ІІ Тим. 4:1-8). Апостол Павло у посланні до апостола Тимотея в останній період свого життя, закликає молодого священика проповідувати «вчасно і не вчасно, картай, погрожуй, напоумлюй із усією терпеливістю та наукою» (ІІ Тим. 4:2). Подібно наслідував це повчання від апостола народів наш душехват. Апостол Павло, проживши свій вік достойно й у важких обставинах, молодому священику Тимофію давав здорове вчення, в якому треба твердо стояти ціле життя. Павло думав про тих, хто залишиться після нього. Він вболівав за священство, якому потрібно було далі працювати з людськими душами. Ось деякі істини, які Павло хотів донести до Церкви, а в тому числі і до священиків теперішнього часу.

Всі ми грішні незалежно від моральності, віку, виховання, соціального положення, розумових здібностей тощо. Христос дає кожному віруючому свободу від гріха, але це не та свобода, яка дозволяє людині робити все, що їй заманеться. Свобода для християнина – це іти проповідувати Євангеліє не тільки через слова, але й через практичну любов! Усвідомивши, що Ісус помер за людей, цю благу вість ми зобов’язані передавати далі. Зараз настав останній час і пора проповідувати про суд Божий. Коли прийде Христос ми не знаємо, але треба бути готовими кожного дня і години. Час короткий, дорогі отці, на нас лежить відповідальність проповідувати і навчати правди, що кожна людина прийде на суд. Люди згадують Євангеліє і Бога тоді, коли з ними щось трапляється. Часто віруючим здається, що для проповіді Євангелія треба кошти, збудувати великий храм, проводити масові акції. Ні! Згадайте перших апостолів і зрозумієте все, що потрібно для проповіді Євангелія, це присутність людини, яка Його ще не знає і добре не розуміє. Священики- це добрі воїни Ісуса Христа, а Слово – це їхня зброя. Слово неможливо закувати в кайдани. Озирніться довкола, скільки людей ще не знають Христа. Ви думаєте, люди щось знають про Ісуса Христа? Ні! Вони знають, що на Різдво треба стукнутись чарками, на Паску – крашеними яйцями, і все. Першочергове завдання священиків і християн – проповідувати Христа на всякому місці, не тільки в церкві, але й там, де люди моляться незнаному Богові.

Люди мають тіла створені на образ Божий і подобу, але нетілесний диявол атакує Церкву. Дорогі брати і сестри, ви думаєте, що тільки безбожні грішники можуть жити неправильно. Апостол Павло пише це послання до віруючих людей. «Бо буде час, коли люди не знесуть здорової науки, але своїми пожаданнями зберуть навколо себе вчителів, щоб уприємнювати собі слух, і від правди відвернуть вухо, а повернуться до байок. Ти ж будь тверезим у всьому, знось напасті, виконуй працю євангелиста, виконуй твою службу» (ІІ Тим.4:3-5). Християни можуть попасти під спокусу і стати невдячними, грошолюбними, самолюбивими, будуть вважати, що вони вже чогось досягли і стали найкращими. В такому випадку згадайте, що було з нами без Христа…

Невдячне серце приводить нас до ідолопоклонства. Ізраїльський народ страждав у рабстві, але як тільки Бог врятував їх, вони зробили собі за бога золоте теля і стали йому поклонятися. У людей, які свого часу все втратили в житті, є тенденція «надолужувати і повернути все втрачене». Це непогано, але при цьому не можна губити з поля зору Христа, щоб не потрапити на гачок грошолюбства.

Зарозумілість і гордість згубили не одного служителя церкви та не одного християнина. Людину робить кимось у Церкві Христос, а не сама людина. Наприклад, ваша професія, покликання – це все Божий план, а виконання ваше. Багато хто потерпів крах у вірі, бо пішов за своїми амбіціями. Змирись, навіть якщо здається, що ти правий. Зараз, будучи християнами, ми маємо буквально дмухати на холодне для того, щоб бути прикладом для невіруючих, які, побачивши наше життя, захотіли б теж іти за Богом. Благочестя для християнина – це спосіб життя, який не порочить Ісуса Христа.

Важливо повернути для дітей у школи духовне вчення, уроки Слова Божого, тоді дорослим буде менше роботи. Теперішні діти не мають страху Божого, а він потрібен для того, щоб було легше в житті і їм, і нам. Не довіряйте чуткам, перевіряйте почуте, язиком можна наробити великого лиха, поширюючи брехню, говорячи про людей погано.

Слово Боже застерігає нас від помилок, відкриває істини, показує у чому треба змінюватися, нагадує, що треба робити. Не живіть лише для себе, приводьте життя у порядок, просіть прощення, упокорюйтеся, поверніться до Бога. Нехай день реабілітації душі для вас буде не раз у місяць чи кожної неділі і свята в день Причастя, а кожного дня. Віруючі люди є недосконалі, але вони мають Слово Боже, яке допоможе їм змінюватися, рятувати себе і тих, хто поряд! Отже, хто бажає прийняти вінець нагороди, той мусить прийняти ярмо і тягар з Божої волі, які можливо легко виконати.

Висновки. Наслідуючи апостола Павла і священомученика Йосафата, радіймо і веселімся, бо наша «нагорода велика на небі» (Лк.6:23).

Пам’ятайте, що людина продовжує жити у своїх ділах: один у дереві, яке він колись посадив, другий у збудованому будинку, третій у своїх учнях, яких виховав і т.д. Тому безсмертя — не вигадка, воно справді існує. І можна, мабуть, сказати, що наше життя — це не тільки шлях до смерті, а й дорога у безсмертя.

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, допоможи нам завжди наслідувати апостола Павла і священомученика Йосафата.

Господи, через заступництво свщмч. Йосафата і жертв замучених в таборах, знищених і виморених голодом, спаси Україну від навали ворогів та влади чужинців! Амінь.

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії

25 листопада 2019 року Божого

с. Битківчик