Проповідь владики Василія Івасюка в 20 неділю після Зіслання Святого Духа

Тема: Воскресіння сина вдовиці з м.Наїн.

«Бог навідався до народу свого» (Лк.7:16).

Вступ. Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Воскресіння померлого юнака, відбулося при міській брамі. Жінка вже втратила чоловіка, а тепер і сина. Христос спішить до цього міста, щоби там показати людям Свою владу над смертю.

І). Таємниця життя і смерті. Сьогодні ми чули про воскресіння сина вдовиці з м.Наїн (Лк.7:11-16). Роздуми про життя і тайну смерті неприємно торкаються наших почуттів. Життя можна порівняти зі швидкими Карпатськими річками. Дивлячись з берега на водоспади, бачимо як потоки води розбиваються об каміння, неначе живі істоти та піднімаються хвилями вверх і ковзають вниз по каміннях, пропадаючи безслідно з очей. Ось так покоління за поколіннями проходять по дорогах цієї землі; вони із небуття приходять і йдуть невідому могильну темноту.

Ніхто з мудреців досі не зміг розгадати таємницю смерті і наше земне життя. Життя подібне до миттєвого блиску променю світла, яке потім назавжди погасне; життя – це приємна квітка для очей, а для носа це приємний запах, хоча завтра по ній не залишиться жодного сліду; життя – це хмари на небі, що утворюють людські особи, прекрасні будови, але легенький подих вітру розганяє хмари і все це руйнує; життя – це мильна бульбашка, яка виблискує на сонці різними кольорами, а торкнувшись землі, раптово перетворюється на мокру пляму. Ось таке людське життя, коли немає безсмертя. Тоді темна могила зрівнює всіх і немає потреби боротися зі спокусами, робити добро, бо однаково буде і праведнику і грішнику! Людина, флора і фауна в цьому житті є прекрасними, але після смерті перетворюються в неприємний запах і порох.

1.1). Приклад. Одному цареві сказали, що його син буде монахом і великим аскетом, тобто він відмовиться від батьківської спадщини, розкішного життя і багатства. Батько забрав з перед очей сина все, що могло нагадувати йому про Бога і терпіння. Син виріс і почав виїжджати зі слугами поза межі батьківського дому. Він вперше побачив у місті лежачого на землі дуже важко хворого чоловіка. Юнак запитує: «Що це?». Йому відповідають «Це важко хворий чоловік.». Юнак знову питає: «Чи я можу так само захворіти?». Йому відповідають: «Хвороба входить однаково до хатин бідняків і в царські палати». В роздумах юнак повернувся додому.

Другий раз знову виїжджає молодий чоловік поза межі батьківського дому. Раптом він побачив дуже старенького сивоволосого чоловіка з лицем, покритим зморшками, згорбленого, а опираючись на палицю, він ледве переставляв ноги. Юнак знову запитав: «Хто це?». Йому відповіли: «Людина, котрій 90 років!». Юнак далі запитує: «Коли мені буде 90 років, то і я таким стану?». «Так, якщо не помрете!». «А що таке смерть?» – запитує багатий юнак. Йому відповідають: «Ти зараз не можеш цього зрозуміти, бо це треба побачити». Іще з більшим сумом повернувся юнак додому.

Пройшов час і юнак третій раз виїхав оглянути свої володіння. Ось він бачить, що на ношах несуть нерухомого чоловіка. «Розбудіть його!» – сказав юнак. Йому відповіли, що цей чоловік мертвий і тому розбудити його неможливо. Він не бачить, не чує, нічого не відчуває і його закопають у землю. «А що буде далі?» – питає юнак. «Краще тобі цього не знати і не бачити. Тисячі черв’яків приповзуть до нього так, як ворог оточує місто. Вони будуть його їсти до того часу, поки не залишиться один порох.».

Юнак запитав: «І я помру?». «Так», – відповіли йому. Юнак продовжує: «У мене є багато золота, дорогих каменів. Чи можна відкупитися?». Йому відповіли: «Смерть бере не золото, а людей!». Юнак продовжує: «Чи можливо десь сховатися від смерті? У мого батька є багато міцних будинків, таємних кімнат, різних підземельних приміщень». Смерть проходить через найтовстіші стіни, підземелля, скали і відкриває двері фортець. Юнак далі цікавиться: «Я буду просити не рухати мене». Йому відповіли: «Смерть невмолима. Вона відриває дитину від материнських грудей, розлучає молодого від нареченої, байдуже дивиться до малих дітей, котрі повзають біля гробу своєї матері-годувальниці. Смерть немає серця!». Тоді юнак сказав, що він не є царем, бо тут царює смерть. А він тут тільки нещасний раб і заложник. І після цього молодий і багатий чоловік таємно пішов у монастир і став аскетом.

ІІ). Душа є безсмертна, а чи потрібне воскресіння тіла? Воскресіння сина вдовиці – це прообраз нашого воскресіння з мертвих. Євангеліє пояснює воскресіння душі і тіла та дає світло надії всім людям. Наше тіло складається з багатьох клітин, котрі постійно і періодично відновлюються. Воно подібне до річки, у якій постійно змінюється вода, але річка залишається та сама. Щось похоже діється з нашим тілом. Бог вклав у душу людини певний план від хвилини народження аж до самої смерті. І при Воскресінні з мертвих тілесно воскресне цей план і порівняють його з виконаним завданням.

Найперше, людина – це єдність душі і тіла. В результаті падіння у гріх, тіло бореться з душею, а після смерті воно буде молодшою сестрою душі. Крім цього, ми любимо своїх близьких за життя і такими вони будуть виглядати вже на тому світі, щоб земна любов продовжилася у небі. Тому Син Божий взяв на себе тіло, відкупив людський рід і через Христа тіло возніс на небеса та прославив його праворуч Бога Отця.

Насправді у житті так є, що одні люди помирають в утробі матері, другі в дитячому віці, а треті в глибокій старості. І цікаво, а як тоді буде? Хіба одні воскреснуть юнаками, а другі старшими людьми. Тому напевно краще померти молодими! Пояснення дуже просте. Архітектор креслить план нового храму, а потім з каміння, цегли та інших матеріалів розпочинає його будівництво. Так і людина складається з клітин, але це ще не є тіло. Історія знає недобудовані храми і маємо святині, що руйнуються, котрі потребують ремонту. Запитаєте: «Невже, після Воскресіння одні храми будуть гарно відновленими, другі недобудованими, а треті напівзруйнованими?». Ні! Найбільшим Архітектором є Господь і саме Він будує храм-тіла та відновить тіло людини по своєму первісному плану. Святі Отці навчають, що воскреснемо у молодому віці і розквіті духовних та тілесних сил. Рівночасно ще маємо людей з фізичними вадами. І вони так само воскреснуть з прекрасними молодими тілами до життя у вічності. Отже, Воскресіння з мертвих – це не тільки весна нашої душі, але й весна наших тіл.

ІІІ). Священник Роман Кіцелюк, котрий нині святкує 40 років, зробив у парафії Стрітення весну людських душ і тіл. Дня 27 жовтня 1979 року у с.Текуча Косівського району у батьків Мирослава і Ганни народився маленький Роман, котрий був хрещений на свято Михаїла 21 листопада 1979 року. У перший клас пішов у 1986 році у своєму рідному селі, а в 1997 році закінчив Середньоберезівську середню школу. З 1997 – 2004 роки навчався у Львівській Духовній Семінарії св. Духа та Українському Католицькому Університеті й отримав диплом спеціаліста Богослов’я.

У єпархіальній каплиці м.Коломия 10 квітня 2004 року з рук владики Павла Василика прийняв піддияконські свячення. Дня 05 грудня 2004 року у храмі Стрітення Господнього єпископом-коад’ютором Володимиром Війтишином був свячений на диякона. Дня 15 лютого 2005 року у храмі Стрітення Господнього з рук адміністратора Коломийської єпархії Володимира Війтишина прийняв ієрейські свячення і був призначений сотрудником цього ж храму.

З 2006 року призначений капеланом Індустріально-педагогічного коледжу м.Коломия, а також головою катехитичної ради Коломийського деканату. У 2013 році призначений психологом Реабілітаційно-просвітницького центру узалежнених в м.Коломия. Нагороджений подячними листами, а також жовтим єрейським хрестом та хрестом з прикрасами. Дня 9 листопада 2015 року призначений деканом Коломийського деканату. Дня 13 травня 2016 року був призначений Синкелом у справах духовенства, а 11 липня 2017 року Протосинкелом єпархії. Останній рік отець Роман успішно займається християнськими паломництвами, проповідуючи подорожуючим Євангеліє.

Христос дав вам завдання – іти проповідувати Євангеліє не тільки через слова, але й через практичну любов на ділі! Ми не знаємо, коли прийде Христос, одначе час короткий і тому проповідуй Слово Боже, що буде суд для кожної людини, бо на нас лежить за це відповідальність. Добрі воїни Ісуса Христа воюють Словом. Для Слова немає перепон. Озирніться довкола, скільки людей ще не знають Христа. Вони знають, що на Різдво треба стукнутись чарками, на Пасху – крашеними яйцями, і все. Першочергове завдання християн – проповідувати Євангеліє на всякому місці і не тільки в церкві, але там, де люди не знають Бога і потребують, щоб ми до них перші прийшли.

Слід зазначити поважну працю отця Романа у парафії: праця з молоддю, на високому рівні катехизація, щорічна організація фестивалю «Все упованіє моє на тебе Мати возлагаю». Взірцева сім’я. Разом з дружиною виховують трьох прекрасних діточок, котрі активно беруть участь у пісенних виступах і своїми милозвучними голосами завжди виборюють призові місця. Дуже важлива пасторальна праця у парохії та вмілий підхід до вирішення всіх справ.

Прийнявши тайну священства, Ви покликані служити Господеві у правді і святості, самі навчаєте інших священичої солідарності. Разом зі щоденним служінням Євхаристії, вислуховуєте сповідь, приймаєте каянників, берете на себе духовний супровід і це все є справжнім критерієм пастирського милосердя священника. І як до вас прийде державний чи церковний пенсійний вік, то пам’ятайте, що у Бога пенсія приходить після останнього віддиху, бо ви є священник повіки по чину Мелхіседека. Тому пенсія для священників відкладається!

ІV). Життя ‒ це проба, в якій вирішується наша щаслива або нещаслива вічність. Кожну хвилину хтось покидає цей світ. Ми вже стали в чергу, хоча навіть про це ще не здогадуємося. Ми ніколи не будемо знати, скільки людей нас випередять. Ми не зможемо повернутися в кінець черги або вийти з неї. Ми не зможемо уникнути чи зупинити хід до закінчення життя на землі. Тому звертаємо увагу на інші добрі моменти, правильно використовуємо свій час, поважаємо людей, пробачаємо всім, переконуємося як наша сім’я любить нас, а ми всіх рідних. Одначе, людина кожну хвилину рухається в черзі вперед і сама цього не завважує, тобто скорочуються дні свого перебування на землі. Подібно як похоронна процесія у м.Наїн наближається до виходу з міста на цвинтар і тільки Христос зумів її зупинити, воскресити померлого та повернути назад його у чергу до Неба. Так, ми невпинно наближаємося до виходу з цього життя. Скільки разів ми вже мали закінчити своє життя? І Христос так само через успішне лікування чи добре зроблену операцію повернув нас не один раз назад до життя так, як воскресив цього юнака. Іншими словами, переставив нашу чергу на пізніше. Тому важливо встигнути розмежувати лінії праведності та не перейти кордон, за яким починається солодкий і тяжкий гріх, тобто продовжити своє життя тільки вже без Бога. Отже, кожна проповідь священника стосується в першу чергу самого проповідника, бо у багатьох випадках певні дії Бог рахує людям недосконалістю, а для священника це є гріхом і згіршенням вірних.

Висновки. «Бог навідався до народу свого» (Лк.7:16). Смерть юнака, християнина і в тому числі священника має два обличчя. Перше, дуже страшне – терпіння перед смертю, суд Божий, проходження через чистилище в яке ще треба мати щастя попасти, виявлення всіх страшних гріховних гнійних виразок, непослухи, не бажання проповідувати «вчасно-невчасно (…) з терпеливістю та з наукою» (ІІ Тим.4:2), виступи проти послуху Церкві і раптом відкривається пекельна безодня під ногами. Друге, світле обличчя смерті – це Воскресіння, коли смерть приходить наче сон; людина засинає і просинається в іншому світі – другому житті. Це для тих, чиє життя було подвигом в ім’я Ісуса Христа і смерть для них – це правдивий відпочинок і вічне життя.

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена в Коломийській іконі «Це Мати твоя» допоможи нам знайти дорогу до воскресіння.

Господи, благослови воїнів української армії перемогою у боротьбі з ворогом, а нам перемогти гріх.

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії

 

3 листопада 2019 року Божого

м. Коломия


Послання і проповіді