«У Божому храмі

Діва ясно [ і покірно] з’являється»

(Тропар Утренні).

Вступ. Діва Марія у покорі приводиться сьогодні до храму, як непорочний дар, тобто це глибока посвята себе іншим людям (пор. Литія Утренні).

І). Свято Введення в храм Діви Марії – це школа покори і смирення. Покора та смирення – це два супутники, що не полишали Богородицю впродовж цілого її життя. Ще зовсім дитиною батьки Йоаким і Анна приводять Марію до Єрусалимського Храму на служіння Богові. Вони виконують свою постанову, обіцянку – посвятити дитинку Богові. Натомість для дівчинки ця постанова, є чимось таким, що не підлягає обговоренню. Можливо, це навіть було проти власної її волі. Одначе, Марія не виявляє якогось особливого спротиву батькам, не закидає їм, що вони старі, нічого не розуміють, що так немодно, як це часто практикують молоді люди. Дівчинка із покорою та радістю приймає своє служіння, бо «Воістину на землі з’явилася істина» (Канон Утренні).

Святі Отці беруть образ пшеничного поля для пояснення покірних і гордих людей. На пшеничному полі одні колоски стоять прямо, наче пишаються над іншими своєю красою, а другі є схилені додолу. Отці коментують це так: «Колоски які стоять прямо – це образ людей гордих, вони порожні і не несуть жодного плоду. Натомість схилений колос – це символ покірної і смиренної людини, повної зернят чесноти». Недаремно Іван Ліствичник покору порівнює з вчителькою всіх чеснот та найпевнішою основою небесної будівлі.

Покора Богородиці проявилась при Різдві Месії. Подивімось на смирення Богородиці, яке себе проявило у місті Вифлеємі. Вона, мабуть знаючи, що в кількох днях має народити дитя, не жаліла себе, не оправдовувалась, але разом із Йосифом ідуть до родинного міста, щоб там сповнити наказ Цісаря Августа про перепис населення. І вдруге покора проявляється у часі самого народження. Чи не могла Марія, знаючи, що має народити Сина Божого і Царя над усіма царями, вимагати від юдеїв чи Бога найкращої царської палати, найкращих лікарів і прислугу для своїх пологів? Але ні! Сіно, замість м’яких подушок, а здивовані пастухи замість кваліфікованих лікарів…

Всім нам відомо, що мала дитина завжди намагається наслідувати своїх батьків. Тому і ми, будучи дітьми Пресвятої Богородиці, вчімося наслідувати її покору. Особливо у сімейному житті, у храмі. Остерігаймось, щоб часом не стали схожими до фарисеїв, в яких покора керувалась тільки певним розрахунком: «Так мені вигідно». І вони про людське око були вірними і покірними Закону Мойсея, але як тільки їхні інтереси і плани почались розходитись із вченням Господнім і відчувши певну підтримку зі сторони влади, тоді покора кудись зникла. Вівці закричали вовчими голосами «Геть! Геть! Розіпни, розіпни його».

ІІ). Покора жінки чоловікові і чоловіка жінці прослідковується у Святому Письмі. Бог створив жінку бути помічницею. Вона є тією, хто своїм лагідним та мовчазним духом покликана приносити тепло, мир, спокій та затишок для всіх оточуючих. Однак, в теперішньому світі жінки стикаються з багатьма викликами. В погоні за відповідністю викривленим стандартам краси, жінки потерпають від фізичних та психологічних проблем. Вони часто є жертвами наруги та насильства. Водночас, все більше вірячи в обман, що їхня реалізація в першу чергу знаходиться поза домом, жінки нехтують шлюбом та материнством, при цьому піддаючись відвічній спокусі головувати над чоловіками.

Панування чоловіка над дружиною — вимушений захід, результат гріхопадіння, «спочатку ж так не було» (Мт. 19:8). У первісному Божому задумі немає місця будь-якої дискримінації. Від початку Бог хотів щоб між людьми була покора один одному. Немає місця для дискримінації і в дарах Духа Святого: «і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки» (Дії 2:17-18).

ІІІ). Образ жінки. Старий Завіт каже, чоловік, і жінка є створені єдиним Богом та мають однакову людську природу. Жінка була створена із ребра Адама і не з його голови, аби правити ним, не з ноги, щоб топтати його, а з ребра – щоб бути рівною з ним, захищеною; бути близько до його серця, аби бути коханою. Вони доповнюють і підтримують один одного. Кожен з них бачить в іншому і себе самого і взаємні відмінності. Удвох вони виконують єдину справу і несуть спільну відповідальність за світ навколо них. Господь їх любить, ними опікується та благословляє.

Ісус Христос звертається до жінок, називаючи їх сестрами, бо і вони входять у спільноту Церкви. З милосердя і любові зцілює скорчену жінку у синагозі, бо вона є дочка Аврамова і рівна перед лицем Господнім. Довіряє найбільші одкровення самарянці при криниці Якова (Ів. 4:14), коли навіть проста розмова з жінкою вважалася ганьбою. Дозволяє жінкам не тільки служити Йому (Лк. 8:1), але і піти зі свого дому та супроводжувати Його під час проповідей перед народом, чого не розуміли тодішні равіни. Особливу любов Він проявляє до жінок знедолених і принижених суспільством, бо хоче відродити їхню гідність та повагу до них.

Християни невпинно підкреслювали духовну рівність чоловіка і жінки, бо Ісус здійснив акт спасіння для них обох. Божий план стосується чоловіка і жінки, бо вони спільно йдуть загальним шляхом до життя, до смерті і до воскресіння. Отці Церкви ототожнюють роль чоловіка з силою та владою (мудрець, воїн, правитель), а жінка дбає про будинок, відпочинок чоловіка і народжує дітей.

Втім, Церква знає Жінку, «одягнену в сонце» (Од. 12:1) – це Пресвята Богородиця, яка стала матір’ю Божою. І тут найбільша подія і диво – Бог «народився від жінки» (Гал. 4:4), надаючи їй вищу гідність. Це материнство особливого роду, бо проявилося як таємничий відгук на любов Божу. «Материнство», виношує і «народжує» все найпрекрасніше у світі – життя, взаємність і благодать. І тому отці Церкви бачили у благодатному материнстві Богородиці велике таїнство Церкви.

Нині минає один рік з того часу, коли ми торжественно виставили до пошанування Коломийську ікону «Це Мати твоя». Зауважте, що голова Пресвятої Богородиці, подібно до плодоносного колоска є схиленою до Ісуса. І це вияв великого трепету і покори перед Всемогутнім Богом. Особа Ісуса Христа впливає на зовнішність людини; так само чеснота покори вплинула на все життя Діви Марії.

ІV). Образ ідеального чоловіка. У кожної жінки мабуть є свій образ справжнього ідеального чоловіка. Яким є ідеальний чоловік і з кого малі хлопці мали би брати приклад? Образом справжнього чоловіка є Бог. У Книзі Буття читаємо про те, як обережно Господь із пороху творить чоловіка і дає йому свій Образ. Із біблійних сторінок дізнаємось про багатьох відомих чоловіків, які здійснювали неймовірні вчинки і разом з тим багато помилок, бо всі вони були уражені гріхом. Одначе, у всіх них були проблиски справжньої непохитної віри, мужності, смиренного служіння і самопосвяти.

Коли настала повнота часу, Бог сам дає людям спасіння через Ісуса, який і є зразком справжнього чоловіка. Сучасний чоловік має за авторитет для наслідування Бога і готовий за Ним іти не озираючись на будь-яку жертву, радісно слухає Господа, дотримується духовної дисципліни, прагне бути продуктивним, хоче виконувати Божу волю, вірно любить свою дружину і дітей та бере на себе за них обов’язки і відповідальність. Апостол Павло пише, що чоловік повинен бути «бездоганним, (…) тверезим, розважливим, чесним, гостинним, здібним навчати, щоб власним домом добре правив та щоб дітей тримав у послусі з всякою повагою» (І Тим.3,2-3;5). Отже, мрія жінки — бути мрією такого чоловіка.

Відданість жінки своєму чоловікові відповідає його любові та смиренності до Господа. Чоловіки проявляють своє серце у любові і вдячності тому, що жінка – не є рабинею, а покірною слугою милостивого Бога. Біблійна покірність у шлюбі – це добровільне служіння один одному.

Благочестива дружина кориться своєму чоловіку не зі страху чи особистих інтересів, а з любові; її покірність – це глибока посвята однієї людини іншій. Подружжя знаходить спасіння у єдності на спільному і довгому тернистому шляху. Якщо чоловік любить свою дружину так, як Христос – свою Церкву (Еф. 5:25-33), то покора – це природна відповідь дружини своєму чоловікові. Тому «нехай же кожний з вас зокрема любить свою жінку так, як себе самого, а жінка нехай поважає свого чоловіка »(Еф.5,33)! Тоді чоловік і жінка стають «одним у Христі Ісусі» (Гал. 3:28) і найсвітлішим образом Триєдиного Бога.

V). Повчання Папи Франциска про покору. Папа Франциск каже, що світ вважає покірною особою таку, котра неспішно ходить з похиленою головою, дивлячись лише собі під ноги. Одначе і хворі ходять з похиленою головою, але це ще не є покора. Не існує справжньої покори без приниження, і якщо ти нездатний стерпіти, переносити впокорення, ти не є покірним. В такому випадку ти тільки прикидаєшся, але не є покірним.

Цар Давид взяв на себе тягар наслідків своїх гріхів, а Ісус також узяв на Себе наші гріхи. Вони обоє зазнали приниження і пройшли тернистою дорогою святості. Завжди існує спокуса боротися проти того, хто нас обмовляє, принижує, викликає у нас сором. Цар Давид і Господь на це відповідають твердо: «Ні!», бо це невірний шлях. Правильною дорогою є переносити приниження.

Висновки. «Жінки нехай коряться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік голова жінки» (Еф. 5:22). Христос помер в рівній мірі як за жінок, так і за чоловіків. Кожен чоловік і жінка п’ють свою чашу у житті. Одружена пара стає єдиним цілим, а тому суперечки та постійна боротьба працюють проти них. І ніхто зі сторонніх людей не може знати, який хрест і завдання сім’я повинна виконати. Тому чоловік нехай любить і поважає свою жінку, а тільки тоді покора жінки своєму чоловіку буде найкращим виявом послуху Богові.

Прикладом маємо сім’ю Йоакима й Анни, котрі виконали дану ними обіцянку, а їхня дівчинка Марія покірно прийняла батьківське благословення на служіння при храмі. Просімо цієї благодаті у Господа нашого Ісуса Христа.

Нехай Пресвята Богородиця, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена у Коломийській іконі «Це Мати твоя» проявляє славу Божу у смиренні.

Господи, віднови початкову рівноцінність чоловіка і жінки у славі через покору всіх і всім.

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії

4 грудня 2019 року Божого