«Бога бійся і заповідей його пильнуй,

Бо в цьому вся людина.

Усі бо діла Бог приведе на суд:

Усе, що тайне, чи воно добре, чи лихе»

(Проп. 12:13-14).

Вступ. Во ім’я Отця, і Сина, і Свято Духа! Наявність полюсу багатства припускає існування іншого полюсу – бідності. Господь дивиться на наше земне життя вже тут і зараз, а також, яке воно буде після смерті.

І). Притча про Багача і Лазаря. Нині ви слухали Євангельську притчу про Багача і Лазаря (Лк.16:19–31). У Старому Завіті ім’я давали дитині на восьмий день, яке означало вічність і духовний зв’язок земної людини з небесним світом. Імені багатого чоловіка в притчі не згадується, бо він загубив вічне життя і тому його викреслено із Книги Життя. Він загубив свою душу і тому Євангеліє вже не згадує його імені, а тільки в неозначеній формі: «Був один чоловік багатий» (Лк.16:19). Іван Золотоустий повчає «Не часто багатство досягається праведним шляхом. Золото покрито болотом і людською кров’ю. Ти не злодій і не злочинець, але можливо злочини твоїх батька чи діда послужили початком твого багатства». Багатий одягався в пурпур і вісон. Пурпур – це мантія покрашена дорогоцінною фарбою, яку добували із морських раковин. Видобуток пурпура супроводжувався великими труднощами і небезпекою для життя. Тому його ціна була дорожчою за золото. У ракушках знаходились маленькі крапельки цієї краски, як краплі крові. Вісон – це особливо тонкий одяг білосніжного кольору.

1.1). Багатий святкував кожний день. В його будинку засвічували багато світильників, різнокольорові підвіски відблискували різними кольорами веселки. Музиканти, співаки і танцюристи веселили гостей. Стіл був засипаний різними пелюстками троянд. І в цей час біля воріт багатого лежав матеріально бідний і хворий тілом, покритий струпами, одягнений в лахміття, яке прикривало його наготу. Лежачи зимою, він мучився від морозу, а літом – від сильної спеки розпеченого сонцем повітря. Багатий кожного дня проходив мимо і навіть не глянув в сторону найбільш потребуючого чоловіка. Це свідчить про жорстоке серце цього чоловіка. Бідний бажав їсти крихти, котрі падали зі столу багатого, але слуги були такими жорстокими, як і господар. Ніхто не згадував про нещасного страждальця, тільки його товариші бідняки ділилися з ним останнім куском хліба. Собаки підходили і лизали йому рани.

1.2). Бідний називався Лазар, що в перекладі означає «поміч Божа». Виходить на цій людині спочивала особлива сила Божої благодаті. Багато із людей не розуміють про яку Божу допомогу можна говорити? Адже він все життя хворів, голодував, лежав на землі, котра літом розпікалася від сонця, а зимою узбіччя доріг перетворювались на грязюку. Неначе весь світ налаштувався проти нього і небо не чуло молитов. Дійсно, про яку Божу поміч можна тут говорити? Тіло бідного лежало в пилюці на землі біля воріт. Гості йшли в бік будинку багача і переступали через нього, як через бездушну річ і копали ногами, щоби відповз подальше від воріт. В цей час душа бідного Лазаря вела бій з трьома гігантами: осудженням, наріканням і безнадією.

ІІ). Блискуча перемога Лазаря у духовній боротьбі. Іван Золотоустий повчає: «Лазар був святий і праведний тому, що не осудив нікого: ані жорстокого і гордого багача, ані людей, котрі проходили мимо нього і прирікали його на голодну смерть». Він ніколи не нарікав, слухаючи музику, пісні, і бачачи світло із вікон дому багатія, нікому не завидував, а за все дякував Богові. Своїми стражданнями він приблизився до Христа. Страждаючи Господь потішає своїх вибраних небесною радістю, перед якою всі земні насолоди цього життя є нічим.

Ось прийшов час смерті для Лазаря. Ранком люди побачили бездиханне тіло праведника. Раби завернули тіло, покрите струпами, у полотно і похоронили на кладовище серед бездомних у загальній могилі. Світ не бачив і не знав, що в час смерті Лазаря Ангели зійшли з небес та взяли його душу і віднесли на лоно праведного Авраама зі Старого Завіту.

Прийшов також час помирати багачеві. Його тіло поховали торжественно і віддали йому пошану згідно людського звичаю. Там було багато людей, але не було Ангелів і небо мовчало. Друзі прийшли на похорон, щоб востаннє добре поїсти і попити. Родина прийшла поплакати і потім розділити все майно. Народ прийшов подивитися на похорони, як на театральне видовище.

ІІІ). Життя після смерті. Смерть Лазаря стала солодким сном, спокоєм від терпіння і праці, початком блаженного і вічного життя. Смерть другого стала чорною ямою, де постійно присутні темрява, сірчаний сморід та ад.

Ось багач підвів очі свої і побачив Лазаря разом з Авраамом. Він став молитися: «Отче Аврааме, змилуйся надо мною і пошли Лазаря, нехай умочить у воду кінець пальця свого й прохолодить язик мій, бо я мучуся в полум’ї» (Лк. 16:24). У символіці Церкви вода означає благодать Божу. Лазар при житті бажав насититися крихтами зі стола багача, а тепер багач, як нужденний, просить і благає Лазаря принести йому декілька крапель води, тобто маленьку частинку благодаті.

У земному житті багач одягався в пурпур і вісон, а Лазар був одягнутий у брудні лахміття. У вічному житті багач окутаний вічною темрявою, Лазар – небесним райським світлом. Багач лежав на дорогоцінному і вишитому шовком ліжку, а Лазар в пилюці на землі. Тепер Лазар на лоні Авраама, а багач у вогні аду, котрий пече, але не світить, біль пронизує душу наскрізь, але не оздоровляє, бо розгоряється своїм пекучим полум’ям все сильніше і сильніше.

Багач називає Авраама батьком і тому юдеї вважали, що мають привілейоване право отримати спасіння і Царство Небесне по спадщині. Авраам добрий і милосердний, але допомогти нічим йому не може. Він каже: «Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар – свої лиха» (Лк. 16:25). Тепер ти мучишся, а він радіє, тобто правдиве щастя ти проміняв на тимчасові насолоди, ти випив гріховну чашу і тепер вона стала для тебе гірша, аніж полин, а Лазар по геройськи переніс всі випробовування, котрі Господь послав йому, мужність і тепер він отримав вінок як переможець, увійшовши у вічну радість.

«Отче, – сказав багатий, – благаю ж тебе, пошли його в дім батька мого; я маю п’ять братів, нехай він їм скаже, щоб і вони також не прийшли в це місце муки» (Лк. 16:27–28). Видно, що багач любив своїх рідних, але так само завидував Лазарю, дивлячись на блаженство бідного, котрого за життя вважав гірше за пса. І тепер він бажає, щоби Авраам послав Лазаря знову на землю і так залишити праведного хоча би на деякий час райського блаженства. Брати багача були жорстокими, а почувши, що їх брат в аду, образились би і тоді назвали би Лазаря брехуном, побили, а можливо, навіть знову убили його. Тому багач і просить Лазаря піти на землю. Авраам відповідає: «Мають Мойсея і пророків; нехай слухають» (Лк. 16:29). Іншими словами, у храмі завжди чуємо слова Святого Письма. Одначе із життя багача не видно, хоча би один раз він ходив до храму. Замість молитов у його домі було чутно гучні п’яні пісні, а замість Слова Божого чути регіт і погані слова. І знову каже багач: «Ні, отче Аврааме, але до них прийде, хто з мертвих, вони покаються» (Лк. 16:30).

Авраам відповідає: «Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять» (Лк. 16:31). Люди скажуть, що це помер не Лазар, а хтось похожий на нього, а потім прокинувся, щоби уникнути покаяння. Іван Золотоустий питає: «Чому Ісус Христос після воскресіння появився тільки деяким своїм учням, а не всьому Єрусалиму? Напевно, народ побачивши воскреслого Христа, міг навернутися і покаятися». І після цього зразу сам відповідає: «Ні! Ті, хто ненавидів Христа, напевне ще більше би Його почали ненавидіти, побачивши воскреслим і напевне другий раз би розіп’яли!».

ІV). Значення дійових осіб у притчі. Правильне пояснення цієї притчі дає чудове уявлення про Боже поводження з євреями та поганами.Під особою багача ми розуміємо єврейський народ. Цей народ отримав від Бога обітницю «Ви будете в мене царством священиків, народом святим» (Вих.19:6). І тому носити лляний та пурпуровий одяг належить до священичого та царського стану. Євреї жили благополучно при Законі та пророках, яких Бог дав для них. Смерть багача зображує Ізраїля, котрий перестав бути Божим народом, бо відкинув Месію. Тому каже Матей: «Ось дім ваш лишиться вам порожній» (Мт. 23:38). Одначе, колись вони знову будуть прийняті як народ Божий.

Лазар – це богобійний жебрак і походить з-поміж поган. Він лежав біля воріт багача, тужив за крихтами правди та ласки, які спадали зі столу багача. Вони часто отримували такі крихти. «Господи, але й щенята їдять під столом крихти по дітях» (Мр. 7:28). Пси лизали рани Лазаря і вони представляють поганських філософів, таких як Сократ, Платон, Аристотель і т. п.,  котрі своїми філософіями намагалися вилікувати людську родину від її вад, недоліків та зіпсуття, що були спричинені гріхом, але не змогли цього зробити. Смерть жебрака зображує поган, котрі «були без Христа (…), без надії і без Бога в цьому світі. Тепер же в Христі Ісусі, ви, (…) стали близькі кров’ю Христовою» (Еф. 2:12-13). Вони були віднесені ангелами на Авраамове лоно, яке представляє батьківство. Таким чином, вони стали Божими дітьми та отримали Його ласку, бо Авраам тут зображує Бога. Апостол Павло підтверджує, кажучи: «з віри Авраама, який є батьком нам усім» (Рм. 4:16).

Спаситель засуджує не сам факт володіння майном, а розкіш, тобто потьмарення розуму багатого. Багатий щодня влаштовував бенкет, маючи жорстоке та засліплене серце зробили його чужим на бенкеті Божої любові. Пам’ятаючи про це, спробуємо поставити себе на місце багатого та знайти свого ближнього, знайти Лазаря, який потребує нашої любові та помочі.

Нинішня притча вчить співпереживати з ближнім у хворобах, терпіннях і горі. Потоки гірких сліз, течуть тепер по обличчі землі. Євангеліє закликає нас не проходити мимо страждаючих і нещасних людей, закривши своє серце, заклопотавшись своїми справами і сімейними труднощами, не помічаючи нікого, щоби серце наше не обросло твердою нечулістю і безсердечністю. Уважно придивіться і біля порогу кожного з нас також побачимо терплячого Лазаря.

Не будьмо рабами своєї доби. Не служімо багатствам, тобто цьому новому ідолові нашого часу! Не дозволимо своєму серцю забути про Бога та ближнього. Змусимо себе бачити людей, які сидять «біля воріт нашого життя» та будемо їм щиросердно допомагати. Творімо добро не заради того, аби «заслужити» спасіння, а для того, щоб стати причасниками Божого милосердя.

Висновки. Остаточна відповідь міститься в останніх рядках його книги: «Бога бійся і заповідей його пильнуй, бо в цьому вся людина. Усі бо діла Бог приведе на суд: усе, що тайне, чи воно добре, чи лихе» (Проп. 12:13-14). Усе тепер змінилось, на жаль. А може ми самі себе змінили? Якщо ти не чуєш чужий стогін, тобі не поможуть ні піст, ні поклони, ні авторитет поміж людьми, ані твої заслуги. Іншими словами, ти станеш як багатий по відношенні до бідного Лазаря.

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена у Коломийській іконі «Це Мати твоя», візьми нас під свій спасаючий покров та почуй стогін і плач українського народу.

Господи, благослови нашу Батьківщину Україну закінченням війни, добрим розвитком й виховай нашу молодь. Амінь.

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії

17 листопада 2019 року Божого

м. Коломия