«Багато бо покликаних,

Але вибраних мало»

(Мт.22:14).

Вступ. Дорогі отці, браття й сестри! Усіх вас щиро вітаю з неділею праотців, яка згадує всіх старозавітних святих. У цей день починається підготовчий період до святкування Різдва Христового.

І). Неділя Праотців – це день, який за два тижні до Різдва Христового, Церква вшановує пам’ять всіх святих Старого Завіту. Нині згадуються родоначальники народу Божого, починаючи від Адама, патріархи, пророки від Самуїла до Івана Хрестителя та Йосифа Обручника, а також всі праведники, які були оправдані вірою у Месію. Особливо в молитвах цього дня оспівуються благочестиві юнаки – Ананія, Азарія та Мисаїл, які вірою погасили силу вогню посеред якого перебували неначе в холоді. З цими святими юнаками згадується і Даниїл, котрий в нічних видіннях бачив, що на «хмарах ішов ніби Син Чоловічий; (…). І дано йому владу, славу й царство, (…). Влада його – влада вічна» (Дан.7:13-14).

Праотці – це надзвичайно важливі особи, тому що вони були провідниками свого народу, царями, священниками, пророками і вірними слугами Божими. Їхні життя надзвичайно змістовні, глибокі та різні. Чому різні? Одні були багатші, а другі – бідніші; одні були царями, а другі – пророками; одні поневірялися і не мали місця проживання, а другі були переслідуваними. Всіх їх об’єднувало духовне життя, послух Богові та виконання Його святої волі.

Звершуючи пам’ять чесних праотців, Церква тим самим повчає людей про наближення світлого дня Різдва Христового. Їхній приклад зумовлює готувати себе достойно зустріти Господа і прикрашати душу свою чеснотами так, як новорічну ялинку різними прикрасами. Отже, день Різдва Спасителя достойно зустрічають вірою, твердою надією на життя вічне і досконалою чистотою.

ІІ). Життя людини зорієнтоване на досконалість. Досконалість осягається найперше виконанням волі Божої, а вторинними є пости, молитви, бичування та зречення від усього світу. Господня молитва «Отче наш» підтверджує це словами «нехай буде воля твоя» (Мт. 6:10). Досягали святості також великі князі і полководці, святителі і миряни. Наприклад, князь Київський Володимир Великий, праведний митрополит Андрей Шептицький.

Євангеліє від Луки розповідає про запрошених на багату вечерю до царя. Ісус Христос цією розповіддю пояснює спосіб досягнути досконалість і святість. «Царство Небесне схоже на царя, що справив своєму синові весілля. Він послав своїх слуг кликати запрошених на весілля, але вони не хотіли прийти» (Мт.22:2-3). Цар – це Бог, Месія – царський син, гості — це запрошені люди.

Ісус та апостоли проповідують євреям про Царство Небесне і запрошують їх на бенкет (пор.Мт.15:24). Бог уклав з ними договір, завдяки чому вони першими отримали можливість стати «царством священиків, народом святим» (Вих.19:6). Син Божий запросив їх на весільний бенкет у 29 році, коли почав проповідувати. Більшість єврейських релігійних провідників разом з народом в цілому не захотіли прийняти запрошення і відкинули Його як Месію і призначеного Богом царя. Ісус вислав до них повторне запрошення, кажучи: «Ось я мій обід зготував: зарізано волів та підгодовану худобу, і все готове, ідіть на весілля» (Мт.22:4). Натомість, запрошені пішли виконувати свої справи: один купив поле, другий — п’ять пар волів, третій одружився, а над слугами почали знущатися і вбили їх. Якщо в людини немає совісті, то вона скоїть злочин та буде спокійно далі жити, насолоджуючись життям. Однак, євреї все ще мали нагоду увійти в Боже Царство, але більшість з них знову відкинули це запрошення. Тоді цар «вислав військо, яке вигубило тих убивців, а їхнє місто спалило» (Мт.22:7). Сповнилися ці слова у 70 році, коли римляни зруйнували Єрусалим.

Спаситель – господар бенкету. Він не засуджує купівлю землі, або п’яти пар волів, або одруження. Господь вибудовує переваги й каже: купуючи землю, працюючи на ній, отримуючи освіту, виховуючи дітей, будуючи собі будинок, роблячи свою кар’єру, не забувайте, що найголовніше — це відгукнутися на Боже запрошення стати учасниками весільної гостини та відгукнутися на заклик Бога, бути з Ним, вірити в Нього і цій вірі підпорядковувати своє життя.

Вибрані стали байдужими до віри в Бога і тому не прийняли запрошення на гостину. Ісус залишає негідних і посилає слуг на роздоріжжя просити на приготовану вечерю всіх, кого тільки зустрінуть. І зібрали слуги і поганих, і добрих так, що весільний зал заповнився гостями (пор.Мт.22:8-10). Ці слова стали виконуватись тоді, коли апостол Петро почав проповідувати Євангеліє іншим народам, допомагаючи їм стати правдивими християнами. Наприклад, у 36 році римський сотник Корнилій та його домашні отримали Святого Духа і заслужили можливість успадкувати Небесне Царство (пор.Дії 10:1,34-48). «Багато бо покликаних, але вибраних мало» (Мт.22:14).

ІІІ). «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам буде докладеться» (Мт.6:33). Це стосується того, кого ти бачиш у церкві або на вулиці. Того, з ким ти живеш, чи з ким бажаєш розділити своє єдине життя. Того, кому ти обіцяєш щасливе життя чи того, хто обіцяє тобі. Це стосується мабуть усіх тих, хто шукає Царства Божого! Воно є в середині нас й у своїй повноті виявиться у Вічному житті. Його проповідував Христос, воно проповідується нині у Церкві. Бути зарахованим до Божого народу можна лише при одній умові: необхідно сильно цього бажати!

«Багато бо покликаних, але вибраних мало» (Мт.22:14). Ці слова Учителя були колись сказані апостолам й ученикам, але цей заклик звучить і нині до кожної людини. Історія продовжується і повторюється та мало людей приходить на весільну гостину. Хоча деякі запрошені побували на гостині у царя і вони своєю присутністю виявили пошану до нього. Інші вчинили навпаки, на перше місце поставили роботу, торгівлю або сімейні справи, а дехто навіть вдався до злочину – вбили слуг.

Притча показує велику ненависть і заздрість людей до свого керівника. Все так, як і тепер в житті. Незважаючи на це, бачимо щедрість царя і велику його пошану до прав людини і свободу вибору. Цар кличе всіх. І тут виникає думка: як добре зробити правильний вибір у житті, використати можливість, бо «хто знає, чи запросять ще раз?». І тоді запрошені з роздоріжжя, будуть щасливі.

У другій половині історії стається незрозуміла ситуація: цар виганяє одного запрошеного через те, що на ньому не було весільної одежі. Справедливо можна би зрозуміти того бідного, адже він не готувався йти на таку поважну гостину і був запрошений просто із дороги. Одним із пояснень є те, що згідно традиції на царській гостині при вході всі вмивались й отримували нову святкову одежу. Ось тому, той чоловік стояв мовчки і нічого не відповідав, бо тут і так все було ясно. Це була велика неповага!

Цар добрий, але не наївний. Він вимагає до себе і до інших людей пошани. Хіба це не прекрасно мати нову одежу і почувати себе зовсім по-іншому? Ця гостина – це не тільки питво і забава, це участь у радісному святкуванні і значить бути піднятим до гідності царського друга. Не прийти на гостину – це значить залишитися без подарованої чистої одежі благочестя і святості. Запитаймо себе: «Як буде людині тільки охрещеній в ім’я Пресвятої Трійці, коли буде жити охрещеним атеїстом?». Існує помилкова думка серед багатьох людей, що «я вже старий і мене вже не зміниш». Неправда! Не змінюється лише той, хто надіється тільки на свої сили і тому не вдягається в новий спосіб життя! «У людей це неможливо, Богові, – все можливо» (Мт.19:26). Тому потрібно довіритися Богу та неустанно просити його про милосердя. Одягнувшись в одежу ласки, стаємо учасником царського життя. Перейти від земного життя до Царства Божого можна завдяки праведності і досконалості. Апостол Павло підтверджує: «Вдягніться, отже, як вибрані Божі, святі й любі, у серце спочутливе, доброту, смиренність, лагідність, довготерпеливість, терплячи один одного й прощаючи одне одному взаємно» (Кл. 3:12-13).

ІV). Шлях християнина до святості в теперішний час. Тепер багато людей приймають хрещення, але потім не живуть по-християнськи. Набагато легше йти широкою дорогою, аніж визнавати і перемагати свої особисті слабкості, помилки та спокуси. Серце і розум людини вимагають виконувати Божий закон і завжди просять милосердя у Господа через покаяння.

Апостол Павло до Колосян каже дуже прості й такі важливі слова: «Відкиньте всякий гнів, лютість, злобу, лихослів’я уст ваших, і не кажіть одне одному неправди» (Кол. 3:8-9). Корупція і бездушність чиновників, потоки наклепів і брехні в інтернеті, піднесення блюзнірської злоби в ідеал. Виконання цього заповіту апостола Павла може припинити війни, допомогти дітям сиротам і хворим та зупинити знущання над народами, змінивши життя на краще. Одначе залишити ці гріхи люди не можуть, бо заклопотані турботами про землю, про волів, про влаштування життя, про зарплату, про кар’єру і чим тільки не стурбовані! Потреби і прагнення забирають свободу та приневолюють служити не одному, не двом, не трьом господарям, а безкінечній кількості господарів. Кожна потреба людини стає її господарем, направляючи волю людини до гріха.

Святим стає той, хто знаходить свободу від зовнішніх обставин, від щоденної метушні, від служіння всьому тому, що реально поневолює людину. Бути святим — значить бути вільною людиною, якою неможливо маніпулювати, яка не є рабом гріха, живе простим людським життям, має і землю, і волів, і дружину, і сім’ю, і автомобіль, і роботу, і гроші на рахунку. Вона залишається вільною людиною, тому що підпорядковує себе волі Божій, а все інше вторинне. І найпростіша людина знаходить здатність стати святою. В неї тоді неначе виростають крила тільки тому, що вона насамперед схиляє голову свою перед Богом і приймає Його закон життя.

4.1). Притча про «Камінь і подарунок», яку варто знати кожному, щоб подивитися на життя по-новому і тоді зробити дивовижне відкриття. На одній будові майстру, котрий знаходився на шостому поверсі, потрібен був терміново робітник, котрий працював на землі. Будівельний шум заглушував голос начальника і тому працівник не відгукнувся на нього.

Щоби привернути увагу робітника, майстер вирішив кинути монету, котра впала прямо біля його ніг. Майстер чекав, що чоловік подивиться наверх, поцікавившись, звідки вона випала. Проте він мовчки поклав монету в кишеню і знову продовжив працювати. Проте майстру був дуже потрібен той робітник, тому він продовжив кидати гроші. Спочатку 10 копійок, потім 50, а згодом і 1 гривню. Кожного разу робітник клав гроші в свою кишеню і продовжував свою роботу. Розізлившись, майстер кинув в нього невеличкий камінець, який потрапив прямо в каску. І тоді він підняв голову вверх та побачив майстра.

Господь також прагне спілкуватися з нами. Проте, ми весь час зайняті нашими світськими справами: землею, машинами, одруженням. І коли Господь робить нам маленькі подарунки, то ми говоримо, що це нам так пощастило. Не звертаючи уваги на Того, Хто їх нам подає. Коли до нас прилітає малесенький камінець, котрий ми звикли називати проблемами, тоді ми починаємо звертатися до Бога. Кожного разу, коли ми отримуємо подарунок, ми повинні подякувати Богу, а не чекати, коли прилетить камінь, щоби звернутися до Нього.

Висновки. «Багато бо покликаних, але вибраних мало» (Мт.22:14). Згадуючи святих праотців старозавітної Церкви, ми прославляємо цих угодників Божих, які відгукнулися на Божий заклик і пішли виконувати волю Божу.

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена в Коломийській іконі «Це Мати твоя», допоможи не втратити в нашому неспокійному столітті дорогу досконалості.

Господи, через молитви блаженного Миколая Чарнецького, провадь нас дорогою до свобідного спілкування з Богом.

Благословення Господнє на вас!

Амінь.

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії

29 грудня 2019 року Божого

с. Назірна