«Вибраний Небесних Сил воєводо

i роду людського заступнику»

(Кондак 1, Архистратигу Михаїлу).

Вступ. Святий i великий Архангел Божий Михаїл – заступник роду людського, завжди перемагає злобу й підступи сатани на землі!

І). «Чудо Архангела Михаїла» у Хонах. Дня 19 вересня наш народ традиційно вшановує чудо Архангела Михаїла і цього дня у нашому селі Дора святкуємо храмовий празник. Хоча в той час християнство вже було визнано легітимною релігією, однак віруючі терпіли переслідування від язичників. У четвертому столітті у тій місцевості було знайдене джерело, яке прославилося дивовижними зціленнями. Одному язичнику уві сні з’явився Архистратиг Михаїл та сповістив, що його дочка отримає дар розмовляти, щойно скуштує води з чудотворного джерела. Так і сталося. Після чого вдячний за зцілення дочки чоловік увірував усім серцем, хрестився разом з усією сім’єю та побудував на тому місці храм в ім’я архангела Михаїла. Люди почали приходити до джерела, відчувши благодать Божу, приймали хрещення й одужували і сприяв цьому служитель Архип, який 60 років проповідував Євангеліє словом та власним прикладом, живучи при храмі.

У християнства в усі часи були вороги і саме вони оголосили праведника своїм першим ворогом, а храм вирішили зруйнувати. Задля цього вони з’єднали гирла двох гірських потоків, направивши їх на церковну споруду. Архип не мав змоги завадити їм, а втікати з храму він не збирався, тож йому залишалося тільки молитись. І коли дві річки єдиним бурхливим потоком понеслись на Михайлівський храм, несподівано з’явився його небесний покровитель Архистратиг Михаїл, котрий ударив своїм жезлом в кам’яну гору і, зробивши в ній велику прірву, скерував туди потік води. Вороги розбіглися, а те місце відтоді було названо Хони, що в перекладі означає «ущелина».

ІІ). Молитви праведників скерували силу атеїстів Радянського Союзу і теперішніх праведників ІІІ тисячоліття у прірву, щоб не знищи ти України. Нині в Україні від 1990 – х років дорога до храму стала відкритою і за право вірити нікого не переслідують. Натомість у часи СРСР проводили атеїстичний терор проти Конституційного права вірити в Бога. Людей ув’язнювали і вбивали та не дозволяли єпископові нікого посвячувати у духовний сан. Однак, починаючи від Константина Великого у часи благополуччя аж до теперішніх часів в Церкву приходять випадкові люди: одні приходять до храму із-за грошей, другі хочуть слави, треті – кар’єри, четверті – влади, а тільки п’яті правдиво послужити Христові ділами і молитвою. Ти, брате дияконе, не спокушайся і терпи та шукай священика духівника смиренного і простого у вірі такого, як о.Іван Лейб’юк, бо їх не так багато маємо.

Нині маємо за приклад досвідченого отця Івана Лейб‘юка – пароха храму Чудо Архангела Михаїла» у Дорі. Він є добрим душпастирем, духівником, котрий перейшов часи переслідування в період Радянського Союзу. Цього року у серпні отримав вітальну грамоту від свого єпископа за 30-літнє служіння і вірність Церкві й українському народові. Треба віддати йому належне за титанічну працю з молоддю – майбутнім Церкви і народу. Отець Іван немає якихось особливих переваг. Він має один привілей і дає приклад кожному священикові – бути слугою своїм парафіянам і кожному християнину всі 24 години на добу і 7 днів по 24 години на тиждень. Він немає вихідних днів і до храму спішить тоді, коли немає настрою, приходять проблеми, щось болить і за будь-якої погоди – «Іде та служить!» Цього вимагає від нас Господь на тайній Вечері словами «Це робіть на мій спомин» (І Кор.11:24). Отець ще юнаком виявив свою готовність покласти життя на вівтар служіння людям і тому він у часи переслідування прийняв за духовного провідника о.Михайла Косила. Отець Михайло був багатолітнім в’язнем за право вірити в Бога і виховав багато священиків для Церкви Христової і навіть теперішнього Патріарха Святослава.

Звертаємося до теперішніх кандидатів до священства, коли ви не готові покласти своє життя послужити Церкві, не молитеся рано утренню, вечером вечірню, цілий тиждень Літургію і т.д., тоді не кажіть, що ви молитеся за народ. Тому що відслужити Літургію, когось поховати чи дати шлюб, то цього служіння дуже замало. Коли у вашому серці на першому місці бізнес, а не людські душі, тоді не приймайте священства, тобто не приймайте на себе благе ярмо Христове. Це пересторога до всіх. Будьте такими, як отець Іван – віддано служіть людям, тобто рятуйте людські душі, бо за це буде вас питати судного дня Господь Бог, а не як ви провадили ваш бізнес під покровом священичої ряси.

ІІІ). Священик молиться у Літургії за гріхи духовенства і невідання людей. І тому в катастрофах ХХ століття провина лежить і на духовенстві, бо ми більше розуміємо. На початку Незалежності України духовенство брало учать у виборах депутатів, а вони тридцять років приймали закони такі, що нині спостерігаємо масовий виїзд людей на рабську працю, виробництва майже зупинені, діти їдуть вчитися до інших держав, війна на Сході держави продовжується і в цьому є значна провина священства. Тарас Шевченко тому й писав: «Схаменіться! Будьте люди, бо лихо вам буде» (І мертвим і живим і ненародженим). Нинішнє свято показує, що тільки через молитву, любов до Бога наш народ і держава будуть врятовані. Отже, таємниця нашого спасіння полягає в тому, щоб українець не проявляв вище за свого українця, не вихвалявся один перед одним, тобто не хворів духом гордині та був свідомий своєї гідності. Хоча і самоприниження – це також погано.

Тому євангелист Матей подає нашому народові дуже зрозумілий вихід – дві заповіді любові. Першу й найбільшу заповідь, а другу, подібну до першої. Перша заповідь каже «Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, всією силою твоєю» (Втр.6:5). Друга подібна до неї «Любитимеш ближнього твого, як самого себе» (Лев.19:18). Христос у Новому Завіті показує, що вони одна від одної спів залежні і одна одну доповнюють. Отже, християнство зродилося з любові до Бога, а бути християнином – це означає жити за принципом хреста , тобто любити Бога і ближнього.

3.1). Любов означає бути небайдужим до інших людей. Практично любити означає за камінь платити хлібом, а на образу відповідати чемністю і лагідністю, прощати і терпіти недосконалості ближнього чи рідного.

Іншою важливою рисою любові є те, що вона має властивість змінювати нас на краще. Наприклад. Мати Тереза згадувала такий випадок із свого життя: «Одного разу я підняла чоловіка, який лежав у стічній канаві. Я бачила, що кінець його вже близько. Коли я обійняла його, він усміхнувся і сказав: «Я все життя прожив на вулиці, як тварина, але помру як ангел – у любові і турботі». Я поблагословила його, запевнивши, що тепер він споглядатиме Бога цілу вічність». Незадовго до смерті вона благала цілий християнський світ: «Нехай кожен, хто до вас приходить, залишає вас кращим і щасливішим».

Блаженний отець Омелян Ковч, котрий є взірцем практичної любові і взірцем служіння для нашого духовенства, в часі війни через свої проповіді проти фашистів, захист євреїв і їх масові перехрещення на християнську віру, був арештований і відправлений в концтабір Майданек. Там він був єдиним священиком, відправляв підпільні Літургії, сповідав в’язнів, приготовляв їх до смерті.

Будучи у концтаборі він писав: «тут бачу Бога – Бога єдиного для нас усіх, незалежно від релігійних різниць, які є між нами. Може наші Церкви відрізняються між собою, але у всіх них панує той самий Всемогутній Бог. Всі моляться різними мовами – але чи Бог не розуміє всіх мов? Помирають різними способами, а я помагаю їм пройти поріг смерті. Чи то не є найчудовіша корона, яку поклав на мою голову мій Бог? Не плачте за мною, а радійте зі мною! Моліться за творців цього концтабору і тої ідеології. Вони потребують ваших молитов. Нехай Бог змилується над ними».

Отець Омелян помер в Майданеку, а в 2001 р. був проголошений Папою Іваном Павлом ІІ блаженним. Він направду був блаженним у Бозі і справдив своїм життям слова євангелиста Івана: «Бог є любов і хто перебуває в любові, той перебуває у Бозі і Бог перебуває в ньому».

3.2). Не шукайте задоволення у земному житті. Нині люди часто жаліються так, що вони є найнещаснішіми на землі: бідні і хворі, їх ніхто не любить і щастя нема та весь світ налаштований проти них. Послухаєш таку людину і здається, що стоїть перед тобою Йов багатостраждальний зі Старого Завіту, а придивишся ближче до нього – все добре. Чому ми перебільшуємо свої біди? Тому що замало страждаємо! Люди скаржаться нині на долю, бо вважають, що повинні бути задоволені і щасливі на цій землі. Вони не вірять у вічне життя, а тому хочуть насолодитися щастям земним.

Подивіться навколо себе і побачите справжніх хворих, котрі не виявляють свою проблему, не нарікають і не стогнуть. Вони несуть свій хрест мовчки і терпеливо до кінця. Ви пригадайте ієромонаха Порфирія студита із Дори. Хто чув від нього скарги у часи переслідування у Радянському Союзі? Навпаки, люди приїжджали до нього за порадами!

ІV). Дияконські свячення піддиякона Андрія Демчука у Дорі. Найкращим прикладом дияконії є Христос про якого євангелист Матей пише так: «Син Чоловічий прийшов не для того, щоб йому служили, але послужити [дияконія] й дати життя своє за викуп багатьох!» (Мт. 20:28). Для мене велика радість покласти руки на голову наша брата, який сьогодні став слугою Церкви – слугою Ісуса Христа. На цю урочистість всіх нас запросив сам Христос. Господь пройшов через смерть, щоб дати життя нашому братові, який прийме дияконське рукоположення і потім підтримає життя кожного з нас зі своїми турботами, проблемами та негараздами.

Саме апостоли дали взірець служіння людям у соціальних потребах. Їх позиція була такою: «Нам не личить покинути Боже Слово, і служити при столах… А ми перебуватимемо завжди в молитві та в служінні слову» (Дії 6:2,4). Це означає, що головна суть дияконського служіння полягає у практичній допомозі. В цьому основна ідея обрання на дияконське служіння. Бути «при столі» і служити людям – це покликання диякона. Таке покликання вимагає неабиякої духовної зрілості з боку кандидата на це служіння. Тому, «Жнива великі, та робітників мало. Просіть, отже, Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива» (Мт.9:37-38).

Висновки. Хочемо подякувати батькам о.Івана за сина й родині отця Михаїла Косила як духівникові та диякону Андрію, котрий нині приймає в нашому храмі дияконат. Нехай з ваших уст тихо звучать слова подяки з Псальма 116, а саме: «Чим Господеві я віддячу за всі його добродійства для мене? Я підніму чашу спасіння і прикличу ім’я Господнє» (Пс.116:12-13). Слід диякону знати і пам’ятати, що треба боротися ділами милосердя зі злом, котре живе у самій людині і саме найгірше, що воно руйнує душі дітей Божих.

Мати Божа Неустанної Помочі, через заступництво непереможного Архистратига Михаїла всі грішні потоки направлені на християнина направ у прірву так, як це було при Хонах.

Господь, рятуй кожного священика на дорозі служіння від спокус диявола і дай йому силу перемогти зло.

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Правлячий Архиєрей

Коломийської єпархії

Дора

20 вересня 2020 року Божого