Слово владики Василія (Івасюка) на похоронному богослужінні за о.Русланом Пасичним

“Господи, змилуйся над моїм сином”
(Мт.17,15)

Вступ. Життя не стоїть на місці… Одні приходять у цей світ, а другі залишають його, тобто помирають. Тема смерті приймається, як неминучий перехід в небуття. Неминучість смерті залишає життя всякого змісту і наступає абсолютне зникнення.

І). Покликання – це особистий вибір дороги у життя. Головна проблема нашого часу – це люди, котрі не розуміють свого покликання. Зміст життя в теперішний час – це щасливо і найкомфортніше прожити. Термін “щастя” розуміється здебільшого, як набір душевних радощів і тілесних пристрастей. Натомість, Євангеліє від Матея пропонує людям виконувати золоте правило: “Входьте вузькими дверима, бо просторі ті двері й розлога дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері й вузька та дорога , що веде до життя, і мало таких, що її знаходять”(Мт.7,12-14). Господь кличе людину, щоб жила згідно приписів Євангелія і стала наслідником Царства Божого. Цей вибір треба зробити вже і зараз. Вибір плотського способу життя означає відмову людини від свого високого покликання. Натомість, вибір Бога пропонує свідоме стримання від гріха. Досвід християнського життя розкриває суть покликання людини – це бути причасниками Божої природи. І тому єдність з Богом наповняє нас змістом і радістю та запрошує спішити виконувати діла милосердя. Отець Руслан вибрав тісні двері й вузьку дорогу, подібно як і тут багато з присутніх священиків.

ІІ). Духовне життя – це орієнтир священика, який не дозволяє заблукати у темряві безумного світу. Світ це не є золото і срібло, їжа і напитки, поля і виноградники, заводи і підприємства, будинки і доми відпочинку, корупція і влада. Світ – це є гріх, пристрасть і прив’язаність до свого багатства. Цей світ лежить у гріхах і пристрастях до речей. Слова мудрих людей виявляють гріхи і розставляють все на свої місця, даючи точну оцінку блискучим фальшивкам.
Суспільство нині кудись дуже сильно поспішає і це переростає у психоз. Життя перетворюється на спринтерський біг в нікуди. Поет Євтушенко дуже точно назвав поспіх прокляттям часу. “Поспішно п’ють, поспішно люблять, і опускається душа. Поспішно б’ють, а опісля поспішно каються”. Тому Одкровення Івана Богослова говорить, що ти носиш ім’я, неначе живий, але насправді ти мертвий.
У спокійному стані тепер людина знаходиться на каторжних роботах у господаря по імені “ГРІХ” і не завважує цього. Тоді Бог пробуджує людину і дає їй можливість подивитися на себе зі сторони. Вийти з неволі можна тільки через покаяння перед Богом і прощення ближньому. Людина починає скидати зі себе кайдани гріха, але з часом мусить заплатити високу ціну – смерть тіла.

ІІІ). Святе Писання вчить, що після смерті людина продовжує існувати в іншій незбагненній реальності “як написано: “Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував бог тим, що його люблять” (ІКор.2,9). Потойбічний світ неоднорідний по природі і поділяється на дві принципово різні частини: Рай та Пекло.
Рай, або ж Царство Небесне, це те місце або стан, що очікує людей, котрі вибрали основною цінністю свого життя любов. “Люблю, о Господи, оселю твого дому, місця перебування твоєї слави” (Пс.26,8).
Пекло призначене для диявола та його слуг. “Не губи з грішниками мою душу і моє життя з кровожерами, руки яких на злочин готові і десниця яких повна хабарів”(Пс.26,9). “Воздай їм, Господи, за їхніми ділами і за злобою вчинків їхніх. За ділом рук їхніх дай їм, – поверни їм те, що вчинили” (Пс.28,3-4).На кожну людину по смерті чекає Суд Божий. “Чувайте, отже, не знаєте бо ні дня, ні години” (Мт. 25,13), на якому вона відповідатиме за прожите життя. “Щасливий той слуга, як його пан, повернувшись, знайде його при роботі”(Мт.24,46). Також ми знаємо, що люди будуть суджені два рази. Перший особистий суд стається відразу по смерті. “І як призначено людям раз умерти, потім же суд” (Євр.9,27). Другий – остаточний буде при кінці світу “Негайно по тих днях скорботних сонце затьмиться, місяць не дасть більше свого відблиску, зорі падатимуть з неба і захитаються небесні сили. Тоді на небі з’явиться знак Сина Чоловічого, і тоді заридають усі племена землі, й побачать Чоловічого Сина, що надходитиме на небесних хмарах з потугою та славою великою” (Мт.24,29-30).

ІV). “Господи, змилуйся над моїм сином”(Мт.17,15) священиком Русланом, котрий мені є духовним сином. Покійний отець промовляє до родини, до священиків і кожного присутнього моїми устами. Подивіться дуже уважно на покійного, бо завтра, тобто через де-який час, така важлива подія як смерть, прийде до кожного у гості. І тут за вами підуть тільки до домовини друзі, знайомі, родина, а дальше ви самі берете всі добрі і погані вчинки, тобто особисті суспільні гріхи та йдете перед престіл Божий. Ви чули ті слова, о горе мені, коли душа розлучається з тілом і як плаче вона та немає нікого, хто допоміг би їй. Душа продовжує йти у місце приготоване їй життям на землі. Дивлячись на квіти біля труни покійного, написи на вінках, велику кількість людей, прекрасну труну, одяг – все це гарно, але думаєш як воно має допомогти померлому?
Його душа потребує молитви і то посиленої. Християнський обов’язок – це молитися за нього і так виявити йому нашу любов і допомогти швидше пройти надолуження за гріхи. Сам він собі допомогти вже не може, але це можемо зробити ми – живі. Тому в пам’ять про нього ми творимо молитву, милостиню, піст та інші добрі діла. Церква навчає, що Господь не погорджує жодною благою справою, яку ми чинитимемо для спасіння наших ближніх. І не має значення, чи ці ближні ще живі, чи вже померлі. Тут на першому місці, звичайно, стоїть молитва. Для спасіння душі людини має величезне значення її участь у Святих Таїнствах. Тому, найважливіше – це поминання імені живих або померлих під час Божественної літургії, та на Проскомидії, що їй передує. Поки людина жива, вона має можливість самостійно приступати до Євхаристії. А коли померла, тоді її родичі, друзі, чи навіть недруги, можуть замовляти особливі поминальні богослужіння в її пам’ять, накладати на себе піст, творити милостиню та інші добрі справи. Все це може допомогти душі померлого у вирішенні його долі. Тому апостол Павло каже: “Передусім, отже, благаю, щоб відбувалися прохання, молитви, благання, подяки за всіх людей” (І Тим.2,1).

V). Прощання з померлим. Засумована родино! Ось настав час прощання з тілом померлого о.Руслана, хоча його душа присутня поміж нами і слухає молитву та бачить всі наші клопоти. Прощаємо родину з тілом померлого…

Висновки. Отець Руслан звертається до кожного з вас словами Сираха із Старого Завіту: “У всіх ділах твоїх пам’ятай про твою кончину – повіки не згрішиш”(Сир.7,36). Життя людини це таємниця і чудо. Щасливою є та людина, яка відкрила для себе силу прощення. Кожне прощення добровільно приймає свою поразку, кривду і терпить, щоб врятувати того, хто поранив вас і спричинив терпіння. Ось такою є таємниця мудрості хреста і тому наповняйте своє життя добрими ділами.
Не руйнуйте свого храму в душі через п’янство, розлучення, не гнівайтеся, не проклинайте, не осуджуйте, а навпаки всіх благословляйте! “Ви – храм Божий”(1Кор.3,16). “Сповідайте, отже, один одному гріхи ваші й моліться один за одного, щоб вам видужати. Ревна молитва праведника має велику силу” (Як.5,16).
І накінець Ліна Костенко про швидкоплинність життя і покликання людини пише наступне:

“Життя пройде, немов вода
І відцвіте, немов вишнева гілка…
В житті одна помилка не біда.
Біда, коли усе життя помилка”

Нехай Пресвята Богородиця, Мати Божа Неустанної Помочі, допоможе прийти душі покійного Руслана стати перед Божий престіл та оправдатися.
Господи, прости покійному гріхи вольні і невольні та прийми його в Царство Боже. Амінь.

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк
Єпарх Коломийський

19 березня 2018 року Божого

м.Тисмениця


Послання і проповіді