Слово владики Василія (Івасюка) на Єрусалимській утрені

Вступ. «Блаженні непорочні в путі, що ходять у Законі Господнім».

І). У скорботі моїй вислухай, Господи, печалі мої, до Тебе взиваю (Пс.). Єрусалимська утреня розпочинається як надгробна Служба і плач над померлим. Ми стоїмо біля Гробу Господнього і споглядаємо Його смерть. Пророк Ісая про Христа говорив такі слова: «Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані» (Іс. 53:5). Цар Давид також у своїх псальмах виражає жах всього створіння перед смертю Господа, співчуття, жалість, здивування та печаль. Хоча на самому початку додається відчуття прийдешнього торжества «Блаженні непорочні в путі, що ходять у Законі Господнім» (Пс.118).

ІІ). Вшанування плащаниці. Плащаниця у східній традиції це перш за все ікона. Споглядаючи на цей нерукотворний витвір, ми наближуємося до первообразу, тобто до Христа. Пізнаємо ціну нашого відкуплення, безмірну величину Божої любові. На плащаниці є водночас сліди від терпіння і відбитки від радості, сліди смерті і відбитки воскресіння. Кожна рана – це свідчення Любові до людей. Тіло воскреслого пройшло через тканину і залишило відбиток. Плащаниця, єдиний безмовний свідок воскресіння, що сам собою промовляє про найбільше таїнство – про Воскресіння Божого Сина.

Плащаниця – це особлива згадка. Ваші очі спокійно дивляться на полотно. Так відбувається зустріч із св.Плащаницею – це зустріч із Сином Чоловічим. Дивлячись, пригадуєте Його життя і жертву за вас. Він чекав на цю зустріч, щоб ще раз показати свідчення Своєї Любові до кожного з вас.

Очі опускаються додолу і сором пронизує людину, коли згадуємо минуле наше життя. Це зустріч із самим собою, де задумуєтеся над собою: хто ти є і куди ти йдеш? Пригадуючи своє минуле, находимо причину теперішніх труднощів і його наслідків. Мріємо і червоніємо. Одначе, для сповнення мрій потрібно зміни у вашому цілому житті. Опущені очі поступово піднімаються вгору. Знову бачать цей відбиток на Святому полотні. Він вже не чужий, не далекий, рідний і близький. Народжуються перші слова молитви, зітхання і знову тиша. Щось стається дивне і незрозуміле, при цьому всьому є ясність. Поки Він є у твоєму житті, він є світлом і темрява тебе не поглине. Час іти далі. Приходять люди і відходять. Лише Бог знає, що приносять у своєму серці до Божого храму Христові і що від нього виносять. Так було колись, так продовжується і по-сьогодні.

Висновки. Життя проходить дуже швидко, але ми повинні встигнути навчитися любити, прощати і слухати. І в Бога не треба просити багатства, слави, вічної весни. Найбільша радість – це щасливі діти, батьки здорові і нема війни. Цього саме і просять у молитвах перед плащаницею.

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Єпарх Коломийський

 

26 квітня 2019 року Божого

Катедральний собор Преображення Христового 

м. Коломия


Послання і проповіді