Проповідь владики Василія (Івасюка) в 23 неділю по Зісланні Святого Духа

“Страх перед Господом – це мудрість,

Берегтися зла – це розум!”

(Йов.28.28)

 

Вступ. Боже Слово звільняє нас від гріховних ланцюгів, лікує та повертає людину до життя. Натомість ворожбитство, обмови й очорнення надівають на людину кайдани біснуватості.

І). Гадаринський біснуватий. Велике чудо створив Христос у землі Гадаринській — вигнав безліч бісів з одного чоловіка і дозволив леґіону злих духів увійти в стадо свиней. Свині, опановані злими духами, кинулись в море й утопились. Мешканцям землі Гадаринської тяжко було жити і вести своє господарство в тому краю, де проживав страшно розлючений біснуватий. Люди хотіли спокою і задля цього зв’язували хворого мотузками, замість надати йому відповідне медичне лікування та забезпечити спокій і лагідне спілкування. Натомість мешканці жорстоко над ним знущалися, а він розривав мотузки, тікав у пустелю та до могил покійників і звідти наводив страх на всіх жителів і перехожих.

Одного разу Христос проходив через землю Гадаринську без мотузок і кайданів, але зі серцем наповненим любов’ю до потребуючих людей. Христос визволивши нещасного біснуватого від злих духів, дав мешканцям землі Гадаринської науку, що за побиття навіженого і надужиття над його життям і душею, жителі міста мусять понести втрату свого добра. Ісус дозволив бісам увійти в стадо свиней, котре зараз же кинулись в море й утопилось, спричинивши тим самим великі матеріальні збитки. Отже, погана поведінка неминуче викликає недобрі наслідки.

ІІ). Земля Гадаринська – це Україна, поневолені і перелякані люди – це українці, а Тарас Шевченко голос вопіющого до закріпаченого народу. Земля Гадаринська і біснуватий подібні до України та наших людей невільників. Нашою рідною землею довгі часи управляли чужинці і тому вона стала з Гадаринською з нещасно ув’язненим народом. Українці терпіли знущання, забороняли нам мову вчити у школах, читати і писати, тобто нас поступово і цілеспрямовано заганяли в могилу. Поневолювачі бажали щоб про такий народ ніколи не було жодної згадки і тільки так забезпечити собі спокій. Спокій собі вороги забезпечували, тримаючи людей зв’язаними кайданами гріхів, скувавши тіло і душу ланцюгами зради. Прислужники радо старалися і держали народ у темряві, безправності та духовному рабстві, отримуючи за це мізерну платню. Вони все тісніше скручували кайдани на руках і ногах народу, щоб не розкувались заковані люди (пор.Т.Шевченко). Князі різних держав боялись нашого духу свободи, бо самі тремтіли перед цими людьми. Літературні твори підтверджують, що заковані люди завжди наводили жах і страхіття на поневолювачів та їх прислужників.

Достойний син України, Тарас Шевченко, недавній кріпак, бідна і самотня людина, підняв свій голос проти такої несправедливості. Цей віруючий чоловік виявив безмежну сміливість та вийшов на боротьбу проти лиходіїв, котрі ув’язнили його народ у вічні кайдани. Силу зробити такий поступок дав йому: Дух істини, якого світ прийняти не може, бо не знає Його і не бачить Його” (Ів. 14,17). Дух істини – це той вогонь, який горів у душі Кобзаря і не давав йому спокійно дивитися на людську кривду. Шевченко питався Святого Духа про істину: “Чиї тяжкі руки моє серце запалили і мов тую чорну галич думи розпустили?”. Саме Святий Дух виливав з душі Шевченка ті вогненні слова, які здавались такими необачними, а навіть безумними цьому світові. Люди не бачили і не знали тої істини, яку розумів і якою палала душа Кобзаря. “Схаменіться, усі на цім світі і царята і старчата Адамові діти!”.

Шевченко писав “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте”. Народ розірве всі кайдани і вийде зі своїх могил та звільниться від загарбників. Вороги добре знали, що настане цей час відплати і ще міцніше старалися закувати на його руках і ногах кайдани, не випускаючи поневолених людей з гробниць. Поневолювачі переживали не за народ і не за його оздоровлення, а лише за самих себе і за свій спокій та своїх свиней попасти спокійно на ланах України посеред народної темряви.

ІІІ). Ворожбитство – це угадування майбутнього чи минулого по предметах, зорях, за допомогою зілля, на картах, котре міцно накладає на людину кайдани і тримає її вже на землі посеред навіжених. Я ворожбу такую знаю, хоть що по правді одгадаю, і вже ніколи не збрешу” (Котл. “Енеїда”). Перша заповідь Божа забороняє вшановувати інших богів, крім єдиного Господа: Я – Господь, Бог твій (…) нехай не буде в тебе інших богів, крім мене” (Вих.20.2-3). Ворожбитство – це духовна війна між Богом і Дияволом, а театром бойових дій є серце людини. Диявол через ворожіння, приводить людину жити посеред могил і там заковує її у гріховні ланцюги.

Живемо в християнській державі і більшість із нас вважають себе християнами, але наше суспільство не багато має християнського. Хоча християнство в Україні існує вже більше тисячу років, сміливо можна сказати, що ми все ж таки залишаємося язичницькою країною, так і не навчившись бути справжніми християнами. Дійсно, наша Батьківщина дала Церкві багатьох святих, багато людей віддало своє життя за віру, за любов до України, особливо в часи знищення храмів. Тоді в нас хотіли забрати Бога, а там, де немає Бога своє коріння запускає Диявол. Він є ворогом Бога і ворогом людини. Диявол – не якась казкова істота, він – реальний. Його завдання – погубити душу людини, віддалити її від Бога, засіяти в людських серцях зло, ненависть, розбрат і зробити так, щоб люди не вірили в Бога і не довіряли Йому. Саме тому він перешкоджає людям вірити в Бога. Він є дуже хитрий, інтелігентний. Біблія називає диявола батьком обману і брехні. Диявол тішиться, що люди відкинули Творця, а поклоняються створеним речам.

Християни забули, що кожен рік – це рік Божий, а мир, радість і добро в наш дім може принести тільки Господь Бог, а не коза, свиня чи будь-яка інша тварина. Диявол тішиться, коли люди самі до нього приходять, тобто коли йдуть до ворожок, гадалок, чаклунів, коли вірять в гороскопи, йдуть до екстрасенсів. Люди готові повірити всім і всьому тільки не Богові. Християни почали поклонятися іншим божкам.

Отже, перша заповідь забороняє визнавати вигаданих богів, а каже вірити тільки в єдиного Бога, Його любити, на Нього надіятися, Йому служити і молитися до Нього. Не можна займатися чарівництвом, ворожбитством, вірити в гороскопи, носити амулети, поклонятися злим духам і викликати їх, а також вірити в забобони, виливати віск, викачувати яйця, пророкувати майбутнє. Це все є тяжким гріхом.

ІV). Язик мій – ворог мій. Людський язик також часто примушує християн проживати серед біснуватих у землі Гадаринській. Язика ж ніхто з людей не може вгамувати: він — зло, що спокою не знає, наповнений смертельною отрутою” (Як. 3.5-8). Два найбільші та найчастіші гріхи язика — це обмова й очорнення.

4.1). Гостра критика. Грішить той чоловік, хто, не знаючи усіх справ чи обставин, гостро осуджує інших, котрі з ним живуть чи працюють, або накидається на розпорядки церковної чи цивільної влади. Тим він руйнує довір’я до інших, сіє незгоду й нарікання.

Приклад. Одна багата американська родина мала звичай часто запрошувати до себе у гостину своїх приятелів. Ці приятелі часто в очі вихваляли господарів дому, але перед іншими людьми різко їх осуджували. Господиня дому хотіла переконатися, чи ці похвали гостей справді щирі, чи, може, це лише пусті компліменти. Тому одного дня, поки гості зійшлися, вона помістила у гостинній кімнаті магнітофон на невидному місці. Наступного разу при кінці гостини господиня попросила гостей, щоб послухали цікавий магнітофонний запис. Всі радо погодились. І що відбулося? Вони слухали і не вірили своїм вухам: це ж їхні слова, розмови, жарти. Жінки насміхалися з господині дому, її поведінки, одежі й зачіски, страв і напитків. Подібною була критика чоловіків щодо господаря. Рум’янець стиду покривав обличчя гостей, деякі з них прямо повтікали з дому. Магнітофон сказав усю правду! Може, нас ніхто не підслуховує, але Боже вухо завжди чує нас.

4.2). Обмова — це руйнування доброго імені й слави ближнього. Та хтось може сказати: “Але це була правда”. І правди не можна говорити, якщо вона шкодить славі ближнього. Св. Письмо перестерігає про шкідливість, що їх довершує язик: Удар батогом залишає смугу — удар язиком ламає кістки. Від гострого меча полягло багато, але не стільки, скільки впало від язика” (Сир. 28, 17-18). Христос за кожне пусте слово погрожує Божим судом, то що ж тоді сказати про гріх обмови? Обмовою грішить не тільки той, хто когось обмовляє, але й той, хто радо слухає обмови. Одне правило зазначає: “Хто інших обмовляє, той має злого духа на язиці, а хто слухає обмови, має злого духа у вусі”.

4.3). Очорнення — це найтяжчий гріх з усіх гріхів язика. Вже саме слово вказує на те, що щось чисте і біле робимо чорним. Очорнення полягає в тому, що хтось свідомо приписує комусь такі провини чи гріхи, які він сам видумав з наміром нашкодити комусь на славі. Очорнення вчинили євреї Христа перед Пилатом, бо Він бунтує народ і каже не платити податків кесареві, а це теж було неправдою.

4.4). Як уникати гріхів язика? Стараймося самому жити вірою і дивитися на наших ближніх очима віри. Ми маємо бачити в людях Божих дітей і навіть самого Ісуса Христа, який каже: Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви мені зробили” (Мт. 25. 40). Пам’ятаймо, що нема любові до Бога і до ближнього, там де присутні гріхи язика. Христос каже до всіх нас: Чого ти дивишся на скалку в оці брата твого? Колоди ж у власнім оці ти не добачаєш” (Мт. 7.3). Хто з вас без гріха, нехай перший кине каменем” (Ів. 8.7). Хай нашою засадою буде: ніколи нічого такого не говорити про неприсутніх, чого б ми не мали відваги сказати їм в очі.

V). Історія Вижнього Березова. Наше село вперше згадується 1412 року, хоча поселення існувало ще в X—XIII століттях. Село у 1900 році відвідав митрополит Андрей Шептицький. У 1940–50-х роках жителі села брали активну участь у русі опору більшовицькому режимові. Вояками УПА були 50 осіб, 61 селянин був депортований, 36 — засуджені. Під час німецької окупації 40 осіб вивезено на примусові роботи до Німеччини. У селі діє релігійна громада Української греко-католицької цегляної церкви Вознесіння Христового, побудованої в 1991. Видатні люди села: Голинський Григорій Васильович — український військовий діяч, командир Гуцульського куреня УГА; Негрич Дмитро — 1-й командир “Березівської” сотні УПА; Симчич Мирослав Васильович — сотенний УПА; Петро Васкул — український політичний, військовий та освітній діяч, четар УСС, сотник УГА, член Проводу ОУН; Микола Урбанович — архієпископ в Канаді та багато інших.

Висновки. “Страх перед Господом – це мудрість, берегтися зла – це розум!” (Йов.28.28). Ми стали свідками, як рвуться віковічні кайдани панування над нашим народом і з яким величезним напруженням здобувається воля. Цю волю здобувають своїм життям найкращі сини України, бо вони все покинули і жертвують своє життя за сім’ю велику, за сім’ю вольну й нову.

Нехай нашим правилом стане: говорити про людей так, як би ми хотіли, щоб вони про нас говорили, а тоді уникнемо обмови й очорнення та Божого Суду та звільнимося від гріховних ланцюгів. Не судіть, щоб вас не судили” (Мт. 7.1).

Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, допоможи нашому народові звільнитися з гріховних кайдан і вийти на дорогу свободи і спасіння.

Терплячий наш Спасителю, помилуй українських воїнів й оздорови їх молитвою заради Твого безмежного милосердя.

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (ІІ Кор.1.2). Амінь!

 

+Василь Івасюк

Єпарх Коломийський

4 листопада 2018 року Божого

с.Вижній Березів


Послання і проповіді